LIBRARY.UA - цифровая библиотека Украины, репозиторий авторского наследия и архив

Зарегистрируйтесь и создавайте свою авторскую коллекцию статей, книг, авторских работ, биографий, фотодокументов, файлов. Это удобно и бесплатно. Нажмите сюда, чтобы зарегистрироваться в качестве автора. Делитесь с миром Вашими работами!
Прикреплённые файлы
528 дней(я) назад
Понятие превенции преступлений



Постоянный адрес файла на сервере Либмонстра:

Постоянный адрес документа (прямая ссылка на файл):

http://library.ua/m/articles//download/8872/2788

Дата загрузки ИЛИ последнего изменения файла:

07.07.2016

Готовая обратная ссылка на данную страницу для научной работы (для цитирования):

Понятие превенции преступлений // Киев: Библиотека Украины (LIBRARY.UA). Дата обновления: 07.07.2016 . URL: http://library.ua/m/articles//download/8872/2788 (дата обращения: 16.12.2017 )

Вирусов нет! Проверено Либмонстром.
© http://library.ua

Libmonster ID: UA-8872
Автор(ы) публикации: С.О. Сафронов
Учреждение образования \ работы: ХНУВС
Источник: статья

поделитесь публикацией с друзьями и коллегами

C. О. Сафронов,

                                               к.ю.н., доцент, професор

кафедри ОРД ННІПФКМ ХНУВС

 

 

1. Поняття превенції злочинів

 

Традиційно, в науці, вивчення будь-якого питання починається з визначення лексико-семантичної сутності предмета дослідження. Понятійний апарат грає ключову роль в гносеології. Світогляд людини формують зовнішні образи, а світорозуміння формується завдяки поняттям. Саме поняття формує наше світорозуміння, генезис якого приховується в лексиці. Процес пізнання відбувається у двох основних формах – у формі чуттєвого пізнання (відчуття, сприймання, уявлення) та у формі абстрактного мислення (поняття, судження, умовиводи) [1, с. 9 – 11]. У мові поняття мають прояв в словах [1, с. 12]. Недаремно в Біблії зазначається: «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога…»[1]. Можливо читачеві здасться цей підрозділ занадто об’ємним і наукомістким. Однак, перш ніж про щось міркувати, потрібно чітко знати, що ж мається на увазі під словом «превенція». Це потрібно і з суто дидактичної точки зору, і для уникнення ситуацій у яких проголошене буде суперечити тому, що розуміється, і для зменшення змісту імовірних профанацій…

Слово «превенція» є іншомовним, і з етимологічної точки зору має латинське утворення. Саме тому з’ясування його значення слід розпочати з латині. Превенція – латинський словотвір. Prae[2] попереду, уперед, перед, бути раніше [4, с. 528]. Verto повертати, обертати, звертати, перевертати, спрямовувати, бути зверненим кудись [4, с. 702]. Praevenioвипереджати, передчасно приходити. Praeverto (prae + verto) … випереджати, обганяти, перевершувати; попереджати, запобігати, заважати [4, с. 542].

З невеликими відмінностями слово превенція тлумачиться в сучасному словнику іншомовних слів. Пре… (лат. prae – попереду) – префікс, що означає передування. Превенція (лат. praeventio < praevenio – попереджую) – спеціальне запобігання. Превентивний (лат. praeventivus) – запобіжний; той, що випереджає дії суперника [5, с. 556].

У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» превенція розглядається як запобігання злочинам [6, с. 919]. В аналогічному тлумачному словнику української мови слово превентивний трактується як попередження чогось, або запобігання чомусь [7, с. 552].

Напевно уважний читач вже помітив, що у різних лінгвістичних джерелах слова «превенція» та «превентивний» витлумачуються досить неоднозначно, хоча вельми схоже. У якості суттєвих ознак цих понять називають різні предикати: «перед», «випередження», «попередження», «запобігання» тощо. Це не випадкова тавтологія. Справа в тому, що абстрактне мислення (поняття – одна з його форм) лише «…опосередковано і узагальнено відображає дійсність. Абстрактне мислення дозволяє нам з одних знань отримати інші, пізнаючи світ в узагальнених формах» [1, с. 13]. Поняття містить у собі лише суттєві та узагальнені ознаки предмету [1, с. 28]. Однак, пізнавальні процеси людини здійснюються не тільки у формі абстрактного мислення, а і у формі чуттєвого пізнання, у якому уява, як одна з форм чуттєвого пізнання, є образом предмета суджень [1, с. 11]. Тому, в будь-якому понятті слово (ім’я предмета) і образ[3] (уявлення) повинні співпадати, а інакше буде нерозуміння. Це обумовлює необхідність подальшого з’ясування інтерпретаційної характеристики поняття превенції, з формуванням не лише дефініції, а й образу, вірніше – уяви щодо превентивної діяльності.

Будь-яке поняття має зміст[4] та обсяг[5]. Змістом поняття «превенція» є одна суттєва ознака – «перед», тобто будь-яка дія чи подія повинна передувати іншій, вона повинна випереджувати очікувані наслідки інших дій або подій. Сполучення з «перед» виражають часові відношення та уживаються для позначення: 1) випередження в чому-небудь; 2) для позначення того, що відбувається напередодні настання чого-небудь; 3) що відбувається напередодні чиїх-небудь дій [6, с. 722]. Обсяг поняття «превенція» можливо розглядати як складову випереджальних дій, які спрямовані на недопущення настання небажаних наслідків. На перший погляд міркування щодо обсягу поняття «превенція» здаються чітко визначеними і переконливими. Однак терміни «попередження» і «запобігання» викликають сумніви щодо правильності зроблених суджень. Адже саме ці класифікаційні елементи при визначенні поняття превенції зазначались в тлумачних словниках сучасної української мови, зокрема і у словнику іншомовних слів. У зв’язку з цим виникає питання, а чи не є поняття «превенція», «запобігання» та «попередження» тотожними? Чи не є ці слова синонімами? З’ясуємо це нижче.

«Поперед» як прислівник означає, що щось було раніше від чогось, спершу. Сполучення з прийменником «поперед» виражають: 1) просторові відношення, які указують на особу чи предмет, перед якими рухається, відбувається або знаходиться хто-, що-небудь; 2) часові відношення, які указують на особу, раніше від якої хто-небудь виконав чи виконує дію; 3) обставинно-означальні відношення, які указують на першість кого-, чого-небудь у чомусь порівняно з кимсь, чимсь [6, с. 868].

Попередження тлумачиться як: «1) наперед зроблене повідомлення; 2) застереження проти чого-небудь; 3) запобігання вияву чого-небудь небажаного» [6, с. 868].

Попереджати «…своєчасними заходами запобігати здійсненню або виникненню чого-небудь, переважно небажаного; передувати чому-небудь; здійснювати що-небудь раніше від когось; випереджати; пришвидшувати здійснення чого-небудь» [6, с. 868].

Запобігати, запобігти – «не допускати, заздалегідь відвертати що-небудь неприємне, небажане» [6, с. 320]. Запобіжний – «призначення для захисту чого-небудь від пошкодження або небезпеки» [6, с. 320].

Для з’ясування семасіологічних відмінностей «превенції», «попередження» і «запобігання» буде доцільним навести синонімічну характеристику цих термінів. Так, у якості синонімів до слова «попередження» лінгвісти пропонують такі слова: сигнал, застереження, засторога, пересторога, перестереження, а синонімами «запобігання» – відвертання, попередження, відведення. Синонімами слова «превентивний» є: запобіжний, профілактичний, презервативний, попереджувальний. [8].

Із наведеної вище синонімії помітно, що «превенція» у своїй семантиці може бути замінена термінами «попередження», «запобігання», «профілактика». Разом з тим термін «попередження» виключає у якості синонімів «превенцію» та «запобігання». Одночасно слово «запобігання» може бути замінено словом «попередження».

Для визначення близькості слів в синонімічному ряду використаємо суто морфологічний прийом, а саме, виберемо термін по відношенню до якого можуть бути застосовані слова «превенція», «попередження», «запобігання», «припинення» і простежимо їх співвідношення в смисловому словосполученні. Додатково дослідимо терміни «профілактика» та «припинення», оскільки ці слова є в тезаурусі юридичної практики та в теорії оперативно-розшукової діяльності (далі ОРД). Оскільки в ОРД часто використовують слово «заходи», скористаємось ним у нашому дослідженні. І так, якими ж можуть бути заходи в оперативно-розшуковій діяльності:

1)        профілактичні заходи;

2)        превентивні заходи;

3)        попереджальні заходи;

4)        запобіжні заходи;

5)        припинення - ? Як бачите термін «припинення» взагалі випадає з синонімічного ряду. Інші ж слова є цілком прийнятними до терміну «заходи» і створюють правильні словосполучення.

З наведеного вище прикладу виходить, що терміни «профілактика», «превенція», «попередження», «запобігання» є синонімами. Але, при використанні слова «злочинів» складається інша ситуація, при якій усі п’ять термінів стоять в одному синонімічному рядку:

1)        профілактика злочинів;

2)        превенція злочинів;

3)        попередження злочинів;

4)        запобігання злочинів;

5)        припинення злочинів.

Висновок: слова «профілактика», «превенція», «попередження», «запобігання», «припинення» є синонімами. Все з’ясовано, «ігри розуму» можливо припинити? Ні! Справа в тому, що слово набуває тематичну і семантичну значимість лише в кореляційній залежності з контекстом. Зазначені вище слова можливо є синонімами, але у загальномовному розумінні.

Слова мають об’єднання (синоніми) і протиставлення (антоніми). У таких угрупованнях є структурні лінгвістичні опозиції. Наприклад, слово їхати, йти, плисти, летіти об’єднані ознакою «пересування» і протиставлені один одному ознакою «спосіб пересування». Ці ознаки є компонентами значення слова [9, с. 26]. У нашому випадку відбувається теж саме. Слова «превенція», «профілактика», «попередження», «запобігання» об’єднані ознакою – «передування». Одночасно вони диференціюються ознакою – «своєчасності передування» стосовно певного етапу події, тобто злочину.

Категорія «значення слова» має потрійний зв’язок:

ОЗНАЧАЮЧЕ – ДЕНОТАТ та РЕФЕРЕНТ – ОЗНАЧУВАНЕ.

Означаюче – зовнішній елемент звуків та графічних знаків, тобто це безпосередньо мова, письмо.

Денотат – обсяг поняття.

Референт – об’єкт, який мається на увазі в конкретній мовно-тематичній ситуації.

Означуване – відображення предмета (явища) у свідомості людини, обумовлене поняттям, уявою [10, с. 33].

Ці лінгвістичні структури є компонентами смислу слова. Смисл слова – певні відображення дійсності у свідомості, які виникають завдяки інтелектуальним та психологічним процесам, що відбуваються у зв’язку з сприйманням слова. Наслідком такого сприйняття є інформаційна відповідність між язиковим виразом (ім’ям предмету) та його значенням. Смисл слова має різні зони логічної стійкості. Значення слова є тільки одним з елементів смислу, яке набуває слово в тематичному контексті промови. У різному контексті слово легко змінює смисл [10, с. 42]. Цей факт пояснює усе різноманіття існуючих в юриспруденції теоретичних дефініцій і авторських інтерпретацій стосовно терміну «превенція», «попередження», «запобігання» та «профілактика», одночасно виправдовуючи суперечки, які мають місце в науковій спільноті з приводу розуміння цих понять. Правильно було зазначено В. А. Звегінцевим: «Слова слід розуміти не тільки умом, а й серцем, інтуїтивно визначаючи їх магічний смисл» [11, с. 28]. На смислі слова акцентував свою увагу гуру сучасної індуської філософії Ошо, який звертаючись до своїх учнів казав: «Не слухай мої слова, слухай мене» [12, с. 68]. Отже є сенс спробувати з’ясувати смисл слова «превенція» на інтуїтивно-раціональному рівні, в контексті з тематикою боротьби зі злочинністю і вченням кримінального права про злочин, у співвідношенні з іншими ототожненими визначеннями. Але, спочатку з’ясуємо логічні відносини між порівняльними та досить сумісними  з «превенцією» поняттями.

Аналізуючи поняття «попередження» та «запобігання» можна виявити як ознаки схожості, так і ознаки відмінності. Безумовно, увагу слід спрямовувати лише на значеннєвих ознаках та в контексті з поняттям боротьби зі злочинністю. Оскільки ознаки схожості є вкрай виражені їх можливо пропустити, зосереджуючись на ознаках несхожості, які мають імпліцитний характер.

По-перше, попередження, на відміну від запобігання, відбувається раніше аніж трапиться щось шкідливе або небезпечне. Тут слово каже саме за себе «попередження». В юридичному розумінні попереджувальні дії завжди повинні відбуватися до моменту скоєння злочину, вони повинні випереджати їх, йти попереду.

По-друге, термін «запобігання» за своїм змістом в меншій мірі характеризує часові співвідношення щодо першості або черговості якихось дій, акцентуючи смислове значення слова на захисті когось або чогось; наголошуючи на недопущенні настання шкідливих наслідків. Запобігання здійснюється на більш пізнішій стадії якоїсь подій, коли ймовірність настання небажаних наслідків очевидна і потребує втручання, оборони, захисту. В юридичній інтерпретації запобігання буде відбуватися тоді, коли суспільно небезпечне діяння (злочин) лише розпочнеться.

Не так категорично може бути вирішено питання щодо відмінностей «попередження» та «превенції». Етимологічна рівнозначність цих понять вимагає більш ретельного підходу в знаходженні посилок (суджень), які необхідні для побудови умовиводів щодо нетотожності «превенції» і «попередження». Безумовно, можливо було б скористатися засобами математичної логіки, які є більш ефективними для виведення певних висновків з логічних посилок. Але, побудувати умовивід можливо при наявності істинних суджень. «Істина – адекватне відображення в свідомості будь-яких явищ і процесів. Істинність знання це відповідність його дійсності. Як відрізнити істину від помилки? Критерієм істини є практика» [1, с. 12]. Тобто об’єктивна дійсність. Однак, специфіка соціальних відносин, які складаються в процесі правоохоронної діяльності не обмежується лише правовідносинами або юридичною діяльністю. Ці відносини набагато ширші, оскільки вони виникають поза межами матеріального та процесуального права. Якщо діяльність людини буде розглядатися правоохоронцями фрагментарно, обмежуючись лише рамками поняття «правомірна – неправомірна» поведінка, то боротьба зі злочинністю буде неефективною.

Для встановлення ознак відмінностей між поняттями «превенція» та «попередження» слід з’ясувати два явища: 1) закономірності поведінки людини; 2) правозастосовчу практику. Юридична практика ґрунтується на правових нормах, вона ними визначається і окреслюється. Відповідно ми, як юристи, повинні враховувати правові норми у визначенні будь якого поняття. Життєдіяльність людини базується на інших чинниках, які підкоряються законам буття, і у цьому випадку ми не можемо не враховувати їх у пізнавальному процесі. Оскільки тематика цієї роботи присвячується превенції злочинів то, стосовно юридичної практики буде доцільним обмежитись у своїх аргументаціях суто кримінально-правовими категоріями суджень, а відносно діяльності людини – психологічними.

Будь-який злочин являє собою зовсім не поодинокий акт поведінки людини. Злочин – конгломерат всіх видів діяльності особи. Діяльність людини це динамічна система взаємодії суб’єкта з навколишнім світом. Діяльність має зовнішню (об’єктивну) та внутрішню (суб’єктивну) сторону. В науці розрізняють декілька видів діяльності: діяльність як процес перебудови дійсності, внутрішня діяльність, діяльність нервової системи, психічна діяльність тощо. У якості механізму регуляції всіх проявів діяльності людини виступає психічна діяльність. Саме психічна діяльність є детермінуючим фактором у механізмі злочину. Досліджуючи генезис злочину В. М. Кудрявцев пише: «Якщо зовнішня сторона злочину виражається у формі дії, спрямованої на який-небудь об’єкт, то внутрішня, суб’єктивна сторона, не тільки супроводжує цю дію, будучи його психологічним регулятором і відображенням у свідомості, а й передує йому. Адже здебільшого до того, як вчинити дію, людина замишляє її, іноді вичікує деякий час, а потім здійснює. Іншими словами, напередодні якоїсь дії відбувається його розумове моделювання» [13, с. 17].

Повністю погоджуючись з автором з приводу передування психічної діяльності активним формам зовнішньої поведінки слід зазначити, що кримінальне право враховує цю обставину, у зв’язку з чим приділяє належну увагу питанням виявлення умислу. Під виявленням умислу в кримінальному праві розуміється зовнішній прояв у будь-якій комунікаційній формі бажання чи наміру скоїти злочин, без вчинення актів дії. Іншими словами його називають «голим умислом», маючи на увазі наявність думок про скоєння злочинів у поєднанні з фактичною бездіяльністю в їх реалізації.

У сучасному кримінальному праві виявлення умислу не вважається стадією скоєння злочину бо умисел без діянь не карається. Про це зазначається в ч. 1 статті 11 КК України, яка визначає злочином діяння, тобто дію або бездіяльність. Думки і бажання, мета та мотиви, наміри і вольова спрямованість не є злочином, хоча саме вони лежать в основі його генезису. Ймовірно, усвідомлення цього в середньовіччі призвело до того, що виявлення умислу суворо каралося [15, с. 73]. У першому російському повноцінному кримінальному кодексі[6] його називали «ознаками умислу» та визнавали однією із стадій злочину. Навіть у ХХ столітті теоретиками кримінального права не раз висловлювалася думка про те, щоб першою стадією вчинення злочину вважалося виявлення умислу [14, с. 210].

Продовжуючи своє фактичне існування «голий умисел», як початковий етап у механізмі злочинної діяльності, знаходячись в стані «де-факто» чомусь залишається поза увагою теоретиків і практиків ОРД, у зв’язку з чим нестримно породжує делікти. Тут мимоволі приходиш до думки про місце і роль превенції у діяльності по боротьбі зі злочинністю.

На сучасному етапі розвитку юридична практика прийшла до того, що кримінально-правова теорія вчення про злочин стала вельми нормативною. Кримінальним кодексом України визначено поняття злочину (див. ст. 11 КК), його види (див. ст. 12 КК) та стадії скоєння злочину (див. 13 КК). За ознаками наслідків, які сталися через протиправну діяльність та за етапами виконання протиправних дій усі злочини були поділені на закінчені та незакінчені. Згідно зі статтею 13 КК України закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. До речі, замах на злочин буває закінченим та незакінченим (див. ч. 2 та 3 ст. 15 КК України).

На відміну від замаху на злочин КК України не визначено поняття «незакінченого готування» до злочину, що на практиці призводить до певних труднощів при кваліфікації діяння за ознаками злочину, передбаченого ст. 14 КК України[7]. Незакінчене готування є фактичним елементом у механізмі злочинної діяльності. Також як і «голий умисел», незакінчене готування декриміналізовано, у зв’язку з чим обділено увагою практиків та теоретиків. Проте, в реальних епізодах життєвих подій незакінчене готування є першим етапом дієвої реалізації задуманого; це перший зовнішній прояв діяння, яке в подальшому продовженні перетвориться на злочин. Сутність незакінченого готування до злочину полягає у підготовці до злочину, але у такій формі, коли обсяг та характер підготовчих дій не охоплюються складом будь-якого злочину, зокрема злочину, передбаченого ст. 14 КК України. Оскільки підготовка до злочину має родову ознаку «етапності» злочинної діяльності, вона також повинна враховуватися при з’ясуванні смислу поняття «превенція злочинів».

Слід визнати, що приписами Кримінального кодексу законодавець  встановив ознаки відмінності між усіма умисними злочинами за характером вчинених дій та за моментом закінчення злочинної діяльності. Отже, на нормативному рівні (див. розділ третій КК України) діяння злочинця розмежовуються на певні стадії, що безумовно слід враховувати при визначенні відповідних понять у сфері правоохоронної діяльності.

Стадії скоєння злочину – це певні етапи діяльності особи. Вони різняться між собою за обсягом скоєних дій. Чім більше за обсягом реалізована об’єктивна сторона складу злочину, тім ближче буде діяння до стадії закінченого злочину. Крім цього, стадії злочину різняться між собою й моментом зупинки, перериванням злочинних діянь. Слово «стадія» означає певний період, ступінь у розвитку чого-небудь [5, с. 372]. Часовий вимір є однією із об’єднуючих ознак «стадії», «превенції» та «попередження». Ці терміни мають один смисловий вектор, вони є доречними в своїх словосполученнях: «стадія превенції злочинів», «стадія попередження злочинів» тощо. Таким чином і превенція, і попередження (до речі і запобігання, і припинення) у своєму існуванні обумовлені певним етапом злочинних подій. Саме стадійність різнить ці поняття.

Факт поділу злочину на певні стадії обґрунтовує використання ознак поетапності діянь у якості аргументу при визначенні поняття превенції. Якщо існують стадії скоєння злочину, цілком логічним буде наявність етапів випереджувальної діяльності з боку правоохоронців на кожній з цих стадій. Відповідно, при розмежуванні понять «попередження» та «превенція», а зокрема й «запобігання» та «припинення», буде доцільним враховувати вчення кримінального права про стадії скоєння злочину, нормативні приписи ст. ст. 13, 14, 15 КК України, а також «явища де-факто», котрі не охоплюються юридичними категоріями, але природно існують у нашому житті. До таких явищ слід віднести механізм злочинної діяльності, але не у криміналістичному розумінні механізму скоєння злочину, а як комплексне поняття людської діяльності, зокрема і психічної діяльності, і дієвої – у межах правомірної поведінки.

Будь-яке діяння супроводжується не лише об’єктивними проявами, а й суб’єктивними чинниками. На залежність етапів злочинної діяльності від суб’єктивної сторони злочину звертали свою увагу фахівці з кримінального права. Наприклад, М. І. Бажанов, розглядаючи стадії вчинення злочину розрізняв їх за рівнем реалізації умислу. З цього приводу Марко Ігоревич писав: «Ступінь реалізації умислу у вбивці, який лише приготував пістолет, менше, ніж тоді, коли він цей пістолет вже наставив на жертву» [16, с. 70]. О. М. Ришелюк також вбачає пряму залежність наявності певної стадії злочину від умислу особи і зазначає: «Якщо особа повністю реалізувало злочинний умисел і скоїло закінчений злочин, то немає потреби шукати які-небудь етапи злочинної діяльності. Така потреба існує лише у випадку недоведення умисного злочину до його логічного завершення» [17, с. 61].

Стаття 14 та 15 КК України, вказуючи на юридичні склади незакінчених злочинів, оперує ознаками суб’єктивної сторони злочину. Наприклад, готування до злочину це умисна діяльність щодо створення умов для вчинення злочину. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Отже суб’єктивна сторона діяння враховується при визначенні стадії скоєння злочину і має кваліфікуючі ознаки. Ігнорувати цю обставину при з’ясуванні різниці між «превенцією» та «попередженням» буде парадоксальним. З цього приводу з’являється ще одна логічна посилка для суджень стосовно визначення смислу «превенція злочинів». Такою є суб’єктивна сторона злочину, зокрема її окремі елементи – умисел, воля, які перебувають у певній стадії свого психічного розвитку.

З’ясовуючи зміст та обсяг поняття «превенція злочинів» неможливо обійтись без загального вчення про злочин, зокрема без таких ознак як суспільна небезпечність та караність. У ч. 1 статті 11 КК України зазначається, що злочином є передбачене Кодексом суспільно небезпечне винне діяння. З цього приводу слід відразу звернути увагу на те, що усі кримінально-правові стадії скоєння злочину визнаються суспільно небезпечними діяннями (див. ч. 2 ст. 1 КК) і караються державою. Згідно зі статтею 16 КК відповідальність за готування до злочину і за замах на злочин настає за тією статтею Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Але, КК України не передбачена відповідальність за незакінчене готування до злочину, втім як і за факт виявленого умислу. Незважаючи на те, що незакінчене готування до злочину є реальним етапом у механізмі злочинної діяльності воно не карається у зв’язку з тим, що не становить значної суспільної небезпеки. Кримінальне право викреслює з фактично існуючого механізму людської поведінки окремий етап – етап підготовки до злочину. У зв’язку з цим виникає низка логічних запитань щодо визначення моменту початку та завершення випереджувальної діяльності оперативних підрозділів на певних стадіях та етапах злочинної діяльності. З якого моменту повинні починатися випереджаючі злочинця дії правоохоронців? З моменту існування стадії готування до злочину (ст. 14 КК) або ж на етапі підготовчих дій (дії перебувають поза межами складу кримінального делікту)? Чи можливо вважати попереджувальні дії оперативних підрозділів невдалими, якщо було скоєно незакінчений злочин?

Якщо метою превенції, попередження та запобігання одночасно буде недопущення скоєння злочину, тоді неможливо припустити скоєння навіть готування та замаху на злочин, оскільки ці стадії також вважаються злочином і караються. У такому разі поняття «превенція», «попередження», «запобігання» нівелюються і втрачають смислову індивідуальність, породжуючи паралогізми у правозастосовній практиці. Дана обставина обумовлює практичну потребу в розмежуванні зазначених вище понять, що буде зроблено нижче. Поки слід лише прийняти судження стосовно того, що не є злочином і не карається Кримінальним кодексом України ані голий умисел, ані незакінчене готування до злочину, хоча вони є елементами механізму злочинної діяльності. На відміну від них готування до злочину та замах на злочин навпаки караються законом, вважаються злочином.

Одною з ознак за якою можливо відрізнити «превенцію» від «попередження» є правова норма. Зрозуміло, що нормативне трактування якогось поняття закладає в нього архіознаки, які є визначальними при співвідношенні його з іншими неофіційними визначеннями. На сьогоднішній день нормативного поняття «превенція злочинів» в Україні немає. Поняття «попередження злочинів» сформульовано в пункті 1.1. «Настанови про діяльність органів і підрозділів внутрішніх справ України з попередження злочинів», затвердженої наказом МВС від 25.06.2001 року № 507 (далі по тексту – Настанова). Ось яке автентичне тлумачення «попередження злочинів» наведено у зазначеній вище дефінітивній нормі цього наказу:

«Попередження злочинів органами і підрозділами внутрішніх справ України – це вид діяльності, працівників органів та підрозділів внутрішніх справ щодо виявлення, послаблення впливу та нейтралізації дії причин і умов, які сприяють їхньому вчиненню, вживання заходів до осіб поведінка яких свідчить про високу імовірність скоєння ними злочину. Забезпечення активного залучення громадськості до цієї роботи, інформування населення про засоби і способи правомірного захисту від злочинних посягань».

По суті, це визначення встановило зміст та обсяг кримінально-попереджувальної діяльності в системі МВС, позначивши зокрема:

1)    що попередження злочинів – це окремий вид діяльності працівників ОВС України;

2)    що об’єктами попередження злочинів є причини і умови, які сприяють вчиненню злочинів, а також особи, поведінка яких свідчить про високу імовірність скоєння ними злочину;

3)    що попередження здійснюється шляхом виявлення, послаблення впливу та нейтралізації вказаних вище причин та умов, а також шляхом залучення громадськості та завдяки інформуванню населення про способи захисту від злочинів.

Зрозуміло, що ці ознаки також повинні враховуватися при з’ясуванні питання про відмінність «превенції» від «попередження». Оскільки поняття «попередження злочинів» визначено на нормативному рівні буде неправильним позбавляти його якихось ознак, або навпаки, наділяти його додатковими. Стосовно ж визначення «превенція злочинів» ми вільні у своїх судженнях, вільні від юридичної імперативності.

З урахуванням вище викладеного можливо зробити висновок, що у якості елімінованих ознак, за якими доцільно відокремлювати поняття «превенція» та «попередження» є наступні категорії: 1) етапність діяння; 2) стадії скоєння злочину; 3) караність діяння; 4) психічні форми прояву умислу; 5) ступінь суспільної урегульованості; 6) об’єкт випереджувальної діяльності; 7) семантичний зв’язок слів.

Отже, поклавши в основу порівняльного аналізу вказані ознаки, спробуємо встановити смислові відмінності між поняттями «превенція злочинів» та «попередження злочинів», навівши їх у таблиці № 1.

Таблиця № 1.

 

Загальні змістовні ознаки поняття

Диференціюючі ознаки понять:

Превенція злочинів

Попередження злочинів

 

Етапність діяльності поза межами стадій злочину

Здійснюється на етапі прояву лише психічних детермінантів злочину (бажання, наміри, задуми), тобто на етапі «голого умислу».

Здійснюється на етапі вчинення підготовчих до злочину дій, тобто на етапі незавершеного готування до злочину.

 

Кримінальна стадійність

злочину

Здійснюється поза межами будь-якої стадії скоєння злочину, яка передбачена КК України.

Здійснюється поза межами будь-якої стадії злочину, межує з об’єктивною стороною готування до злочину.

 

Караність діяння

Будь-які комунікаційні прояви особи щодо задуму/наміру («голого умислу») не караються.

Дії особи щодо підготовки до злочину не караються, за умовою, якщо вони не є складом іншого злочину.

Психічні форми

прояву умислу

Задум або намір особи та мотиваційні елементи психічної діяльності.

Вольові показники особистості.

Ступінь суспільної

урегульованості

Етико-правові принципи та приписи, норми моралі.

Нормативне регулювання.

Об’єкт випереджувальної

діяльності

Психічна діяльність особи з виявленим задумом або наміром на вчинення злочину.

Причини та умови, які сприяють вчиненню злочину. Дієва поведінка особи, яка свідчить про високу імовірність скоєння нею злочину.

 

 

 

 

 

 

Семантичний зв’язок слів

Prae (лат.) – перед, до, раніше, перш за...

Venio (лат.) – приходити, підходити, підступати.

Praevenio (лат.) – випередити будь-кого, приходити перш за когось.

Превенція злочинів означає випередження злочинів.

Випередження – це недопущення вчинення діяння, яке може привести до злочину, або діяння, яке буде потребувати застосування інших заходів, які теж спрямовані на недопущення скоєння злочинів, але на більш пізніших етапах діяльності особи.

Поперед (укр.) – раніше від чогось, спершу, передувати чому-небудь.

Попередження злочинів означає що щось відбувається попереду, тобто перед злочином.

Перед – означає за деякий час до злочину, причому без проміжних ланок якоїсь іншої події, оскільки у випадку невдалого попередження слід очікувати скоєння незакінченого або закінченого злочину.

Синтез та узагальнення властивих для превенції ознак дозволяє прийти до наступних висновків.

Превенція є одним із напрямків у боротьбі зі злочинністю. Стоячи в одному рядку з категоріями поняття «випередження злочину» (профілактика, попередження, запобігання, припинення), превенція є самостійним і відокремленим способом соціальної боротьби, спрямованим на недопущення розвитку суб’єктивної сторони злочину на її початковому етапі. Її специфіка визначається генезисом злочину, в основі якого є намір, думки про можливість здійснити суспільно небезпечне діяння. Здавна було помічено, що перебуваючи в однаково важких і несприятливих умовах люди поступають по-різному. Одні мужньо і стійко переносять послані їм випробування, інші ж ідуть на злочини, ігноруючи норми моральності. Механізм злочинної діяльності багатоелементний. Він включає в себе не тільки дієві аспекти поведінки, а й суто психічні субстанції людини. Отже, превенція відповідає за «дисципліну думок».

На жаль, в структурі злочинності число умисних злочинів переважає. А це означає, що шкідливі думки перемагають, і у своїй чисельній перевазі реалізуються в лиходійствах. Шкідливі думки та шкідливі діяння є елементами одного поняття – злочин. Але думка знаходиться напередодні шкідливого діяння, вона передує йому, вона перша. Функціональне призначення превенції вбачається в тому, щоб не допустити реалізацію злочинної думки в реаліях людських дій. Превенція повинна усунути чи трансформувати злочинні думки, наміри і бажання або послабити актуальність їх існування для особи; в крайньому випадку, залишити їх лише в ідеальній субстанції, створивши надійний стримуючий псі-фактор. Позитивний результат превенції завжди кращій у порівнянні з результатами попередження, запобігання та припинення оскільки він не обтяжений наслідками протиправних дій. Якщо превенція вдалася, в інших заходах немає сенсу. Таке смислове значення превенції, таке її соціальне призначення у практиці боротьби зі злочинністю.

Превенція злочинів здійснюється не на стадіях скоєння злочину, які передбачені КК України, а на самому першому етапі механізму злочинної діяльності, тобто на етапі існування наміру (задуму) та мотивацій на злочин. Виявлення умислу на скоєння злочину є приводом для вживання превентивних заходів. Сферою превентивної діяльності є свідомість людини. Тому, превенцію злочинів можливо порівняти з психологічною війною, метою якої є зміна в бажаному напрямку психічних характеристик особи, від якої можливо очікувати скоєння злочину. Погляди та думки, ціннісні орієнтири, настрій, мотиви, психологічні установки, стереотипи поведінки все це є предметом превентивної діяльності.

У юридичному розумінні превенція злочинів не є ненормативно-імперативним видом діяльності оперативних підрозділів ОВС. Безпосередньо суспільні відносини, які виникають у сфері превентивної діяльності правом не врегульовані. У зв’язку з цим інтенсивність, характер та обсяг вживання превентивних заходів переважно засновані не на формальних обов’язках оперативних працівників, а на їхній громадській самосвідомості. Однак, це зовсім не означає, що превенція злочинів перебуває поза межами правового регулювання. Превенція знаходиться у «статусі» оперативно-розшукової тактики, існування якої ґрунтується на правовому постулаті посадових осіб державних органів – заборонено те, що недозволено (див. ст. 19 Конституції України). Превентивна діяльність є інститутом юридичної психології та психології ОРД, а її методологічні інструментарії запозичені з загальної психології. Грані використання психологічних методів в ОРД регламентовані перш за все етичними нормами та нормами моралі, хоча не залишають своєї причетності і засоби правового регулювання. Право регулює превентивну діяльність оперативних підрозділів опосередковано субстанціональними (зобов’язування, дозволи, заборони, заохочення, рекомендації, покарання, пільги, норми права, принципи права тощо) та дієвими технологіями (акти реалізації права, акти застосування права, акти тлумачення права, і всі процеси юридичної діяльності)[8].

На з’ясуванні смислу поняття «превенція злочинів» неможливо поставити крапку, оскільки епістемологічний процес потребує певної цілісності та логічної завершеності отриманих знань. Таку завершеність може дати дефініція. «За допомогою дефініції понять ми в явній формі вказуємо на сутність розкритих в понятті предметів, встановлюємо зміст поняття і тим самим відрізняємо коло визначених предметів від інших» [1, с. 36]. Отже сформулюємо дефініцію превенції злочинів, не в якому разі не претендуючи на її незаперечність або універсальність, визнаючи її умовність.

Превенція злочинів оперативними підрозділами ОВС – заснована на етико-правових принципах і приписах законодавства діяльність суб’єктів ОРД щодо виявлення помислу на вчинення злочину та здійснення психологічного впливу на його носія з метою недопущення реалізації злочинних задумів, намірів і бажань в будь-яких фактичних проявах діяння.

 

2. Співвідношення превенції злочинів з однорідними поняттями

 

В нормативно-правових актах України, які складають правову основу ОРД, дуже часто вживаються схожі за змістом слова: «профілактика», «попередження», «запобігання», «припинення» злочинів. Але, на жаль, правовими нормами не визначена їх різниця або тотожність, що на практиці призводить до непорозумінь та правових помилок. До всього цього ще додається палітра теоретичних інтерпретацій вказаних вище понять, що породжує чисельність публікацій дискусійного характеру. Так, наприклад, одні автори попереджувальну діяльність оперативних підрозділів бачать у якості складових трьох понять: профілактика, запобігання і припинення [19, с. 119; 20, с. 111]; інші розглядають профілактичну діяльність в якості одного з напрямків або форм запобігання злочинів [21, с. 15; 22, с. 91]; треті звужують поняття попередження, включаючи в нього два елементи цієї діяльності: запобігання і припинення злочинів [23, с. 100]; деякі є прихильниками синонімічного погляду на поняття профілактики та попередження [24, с. 8; 25, с. 6].

Вченими неодноразово здійснювалися спроби припинити «термінологічну війну»[9] і покінчити з розбіжностями у поглядах, але по сьогоднішній день це не призвело до єдності у розумінні змісту та обсягу понять «профілактика», «попередження», «запобігання», «припинення» злочинів. Здається, що це цілком нормальне явище наукового пошуку та творчого азарту. Наукова думка не може перебувати в статиці, оскільки природним є процес взаємозв’язку динаміки життя з тенденціями науки, її парадигмами.

Численна кількість публікацій, присвячених профілактико-попереджувальній діяльності не дає можливості висвітлити точки зору всіх авторів. А потрібно лі це? Для гуманітарних теорій та інтерпретацій властива спадкоємність і запозиченість з вмістом лише крупиць новизни. З часом ці крупинки ніхто не помічає, сприймаючи авторську розробку як відокремлену, автономну, а іноді й унікальну ідею. Завдання цього підрозділу полягає не в тому що б встановлювати хронологічну першість авторів і ступінь запозичення, завданням є необхідність розгляду питання про співвідношення однорідних понять. З причини цього будуть висвітлені лише деякі роботи попередників, найбільш близькі до даної теми.

Одним з засновників радянської теорії профілактики злочинів органами внутрішніх справ А. Г. Лекарем в 1972 році у якості спільного, об’єднуючого, родового поняття було запропоновано розглядати термін «запобігання злочинів», сутність якого полягала у недопущенні події злочину та його шкідливих наслідків. Тоді ж їм було запропоновано розглядати у змісті поняття «запобігання злочинів» три його елементи: 1) профілактику злочинів (загальну та індивідуальну), 2) попередження злочинів; 3) припинення злочинів. Диференціацію цих понять він здійснив наступним чином:

- «профілактика злочинів – діяльність державних органів (у тому числі і органів внутрішніх справ) і громадських організацій з виявлення та усунення причин, які породжують злочин, та умов, що сприяють їх вчиненню;

- попередження злочинів – встановлення осіб, що виявляють намір вчинити злочин, і прийняття до них заходів (переважно виховних) з метою не допусти реалізації цих намірів в злочинних діях;

- припинення злочинів – виявлення осіб, які підготовлюють вчинення злочину, і прийняття до них заходів (головним чином оперативно-розшукових) з метою недопущення переростання підготовчих дій в замах, а замаху – в закінчений злочин» [26, с. 3].

Саме такий погляд щодо розмежування зазначених вище понять довгий час панував в теорії ОРД, безумовно зазнаючи деякі доповнення та уточнення. З розвитком концептуальних кримінологічних вчень в теорію оперативно-розшукової профілактики були внесені деякі новели. Так, зарубіжна теорія «контролю злочинності», яка не набула популярності у вітчизняній науці та практиці, через специфіку ОРД знайшла своє відображення у вченні про оперативно-розшукову профілактику злочинів. У зв’язку з цим оперативно-розшукова профілактика стала розглядатися як цілісна система оперативного контролю і профілактичного впливу відносно певних осіб, оперативної обстановки (ситуації) та соціально небезпечних явищ з метою усунення причин та запобігання виникненню умов, що сприяють вчиненню злочинів, виявлення осіб, від яких слід очікувати вчинення злочину та здійснення на них профілактичного впливу для недопущення вчинення задуманих злочинів або тих що готуються [19, с. 124; 27, с. 210].

Враховуючи особливості змісту та обсягу ОРД цілком імовірно, що термін «контроль» буде прийнятним елементом у структурі оперативно-розшукової профілактики. Контроль є досить широким поняттям і має на увазі: нагляд за підконтрольним суб’єктом; збір та аналіз інформації про нього, його поведінку, оточення; вжиття заходів профілактичного впливу стосовно певних осіб або оперативної обстановки; усунення причин та запобігання виникненню умов, що сприятимуть вчиненню злочинів. Але, ключовими ознаками об’єктів оперативної профілактики як були так і залишилися – причини, що породжують злочин та умови, які сприяють вчиненню злочинів. Інші ж ознаки (виявлення осіб, від яких слід очікувати скоєння злочину, здійснення на них впливу, контроль за оперативною обстановкою або ситуацією тощо) є другорядними уточненнями, оскільки вони й так малися на увазі попередників у якості методів або напрямків профілактичної роботи.

«Профілактика» є словом іншомовного походження, яке з грецької мови перекладається як «запобіжний» і тлумачиться як сукупність заходів, спрямованих на запобігання виникненню й поширенню чого-небудь, на збереження певного порядку [5, с. 569].

Слово «запобіжний» тлумачиться як призначення для захисту чого-небудь від пошкодження або небезпеки [6, с. 320]. Суттєвими ознаками захисної діяльності є більш активна спрямованість впливу безпосередньо на об’єкт який становить небезпеку. Захист характеризується не лише інтенсивністю дій, а й характером їх здійснення, якістю впливу на небезпечний об’єкт. Захист має місце там, де відбуваються об’єктивні прояви прямого посягання на об’єкт що охороняється. У кримінально-правовому розумінні запобігання буде там, де вже розпочалося посягання на об’єкт злочину, тобто на суспільні відносини, які охороняються Кримінальним кодексом. У зв’язку з цим термін «профілактика» неможливо ототожнювати зі словом «запобігання», що в принципі визнається і в теорії ОРД, і в кримінології.

Наприклад, В. В. Голина зазначає, що профілактика – сукупність заходів щодо виявлення і усунення об’єктивних і суб’єктивних причин та умов, які сприяють учиненню злочинів. Запобігання ж – це робота по виявленню осіб, які мають намір учинити злочин, з метою недопущення реалізації цих намірів у кримінальні дії [28, с. 6].

В. І. Васильчук та О. І. Козаченко вважають, що запобігання здійснюється після того, як вже сформовано злочинний умисел [19, с. 125].

Дослідження О. М. Литвинова, який запропонував п’ять визначень «профілактики злочинів» дозволяє з’ясувати її сутність на різних рівнях розуміння цього терміну.

«По-перше, профілактика злочинів – багаторівнева система заходів, що проводяться державними, недержавними органами, громадськими формуваннями, та окремими громадянами для мінімізації дії або нейтралізації причин, що породжують злочини, та умов, що сприяють їх вчиненню.

По-друге, профілактика злочинів – це особливий вид соціального управління, що має за мету зниження інтенсивності процесів детермінації злочинності, нейтралізацію дії її причин та умов для обмеження злочинності до соціально прийнятного рівня.

По-третє, профілактика злочинів – це різноманітна за формами діяльність, яка спрямована на пошук шляхів, засобів та інших можливостей ефективного впливу на злочинність.

По-четверте, профілактика злочинів – це вплив держави, суспільства та їх інститутів на негативні сторони соціального буття з метою усунення, послаблення та нейтралізації причин вчинення злочинних дій та умов, що сприяли їм.

По-п’яте, профілактика злочинів – це інтегрована, багаторівнева взаємодія та взаємозалежність елементів системи, яка створена для здійснення функцій боротьби зі злочинністю» [29, с. 17 – 18].

У наведених вище визначеннях чітко прослідковується:

1) що профілактика є однією із форм боротьби зі злочинністю, а це означає, що боротьба зі злочинністю є родовим поняттям по відношенню до поняття профілактика, превенція, попередження, запобігання та припинення;

2) що профілактична діяльність один із різновид впливу на злочинність, а це передбачає наявність й інших видів впливу, котрі повинні випереджати злочини і, звісно чимось відрізнятися від профілактики;

3) профілактика спрямована на два цільових об’єкта – причини злочину та умови, що сприяють скоєнню злочинів.

Проте автор не ототожнює поняття профілактики з запобіганням, чітко відокремлюючи їх, розглядаючи запобігання як «недопущення реалізації замислених злочинів шляхом встановлення осіб, що намагаються їх вчинити, а також прийняття до них необхідних заходів, передбачених законом, поєднане з оздоровленням обстановки в мікросередовищі» [29, с. 13].

В кримінологічній літературі неодноразово висловлювалась думка про багаторівневе розуміння профілактики. З цього приводу М. Г. Мельник правильно помітив, що профілактика злочинів є специфічною соціальною системою [30, с. 62]. Відповідно, як будь-яка система, система профілактики структурована за об’єктами та суб’єктами профілактики, за метою її здійснення, за масштабами проведення, характером впливу та способами профілактики тощо. Тому однозначно-типового розуміння профілактики бути не може. Профілактику злочинів здійснює і держава, і правоохоронні органи, і органи місцевого самоврядування, і певні суб’єкти господарської діяльності. Але ж у кожного з них своя мета, свої об’єкти та суб’єкти профілактичної діяльності, своя правова база та компетенція, відособлена матриця можливих профілактичних заходів. З огляду на тематику цієї роботи нас цікавить профілактика злочинів у розумінні оперативно-розшукової діяльності, тобто оперативно-розшукова профілактика.

Ознаки суто оперативно-розшукової профілактики у науковій літературі були висвітлені І. П. Козаченко [31, с. 28], С. С. Галаховим та Л. В. Петрушкіною [32, с. 24], іншими авторами.

Так, І. П. Козаченко, розглядаючи сутність оперативно-розшукової профілактики у якості її понятійних елементів називав наступні категорії:

1)    оперативно-розшукова профілактика є цілісною системою оперативного контролю та профілактичного впливу;

2)    оперативно-розшукова профілактика здійснюється відносно осіб, криміногенної обстановки або ситуації та інших антисуспільних явищ;

3)    метою оперативно-розшукової профілактики є запобігання задуманим злочинам і тим, що готуються;

4)    оперативно-розшукова профілактика здійснюється шляхом застосування оперативно-розшукових сил, засобів і методів.

У такому широкому розумінні оперативно-розшукова профілактика набуває ознаки загально-кримінологічної профілактики, оскільки об’єктами її діяльності стають не лише персони, а й криміногенна обстановка, ситуація та антисуспільні явища. Виходить вкрай великий масив детермінантів, вплив на які, з причини обмеженості компетенції оперативних підрозділів, можливо здійснювати переважно опосередкованим способом, а інколи взагалі неможливо. До речі, одним із елементів оперативно-розшукової профілактики є «запобігання» задуманим злочинам і тим, що готуються. Таким чином, термін «запобігання» відокремлюється у іншу відособлену понятійну категорію, яка перебуває у кореляційному зв’язку з етапами механізму злочинної діяльності і стадіями злочину.

С. С. Галахов та Л. В. Петрушкіна виділили таки ознаки оперативно-розшукової профілактики:

1) оперативно-розшукова профілактика здійснюється суб’єктами ОРД;

2) при реалізації оперативно-розшукової профілактики використовуються можливості агентури та комплексу оперативно-розшукових заходів;

3) оперативно-розшукова профілактика проводиться у випадку коли у діях особи немає складу злочину;

4) профілактика спрямована на те, щоб особа добровільно відмовилась від протиправної поведінки;

5) профілактичні заходи усувають явні та латентні криміногенні фактори, які спонукають особу до скоєння злочину;

6) оперативно-розшукова профілактика здійснюється поза межами кримінально-правових та кримінально-процесуальних відносин.

 З вказаних ознак виходить, що оперативна профілактика не обумовлюється стадіями скоєння злочинів, оскільки проводиться до настання будь-якої з них. Об’єктом оперативно-розшукової профілактики є криміногенні фактори-детермінанти злочину.

Слід зазначити, що у інших галузях права та споріднених з ОРД науках поняття профілактики також розглядається у поєднанні з потребою впливу на причини правопорушень та умови, які сприяють скоєнню правопорушень.

Так, Г. М. Міньковський в своїх розмірковуваннях про профілактику правопорушень у якості головного елементу цієї діяльності називав усунення умов, які сприяють скоєнню злочинів [33, с. 19]. В. П. Корж, розглядаючи сутність криміналістичної профілактики зазначала, що ця діяльність пов’язана з виявленням причин та умов злочину, об’єктів криміналістичного впливу [34, с. 377]. М. В. Салтевський писав, що метою профілактики э усунення причин та умов виникнення злочинів [35, с. 137]. У криміналістичній енциклопедії профілактична діяльність також розглядається як процес щодо встановлення причин та умов, які сприятимуть скоєнню злочину та вжиття заходів для їх усунення [36, с. 176].

У галузі адміністративної діяльності ОВС у якості невід’ємних елементів профілактики правопорушень також розглядають заходи щодо усунення причин делікту та умов, які сприяють його вчиненню [37, с. 11].

Разом з тим, деякі автори обсяг профілактичної діяльності розглядають по-іншому. Наприклад, А. О. Михайличенко вважає, що оперативно-розшукова профілактика є «…суто адресною, тобто орієнтованою на конкретних суб’єктів, що потрапили в «поле зору» оперативних розробок» [38, с. 70]. Але, як відомо, оперативна розробка починається лише після заведення оперативно-розшукової справи, яка заводиться вже після того як буде скоєно незакінчений (готування) або закінчений злочин (див. ст. 6 та 91 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Що ж у такому разі буде профілактичним?

С. А. Солодовников пише, що сутністю оперативно-розшукової профілактики є «…виявлення задуманих та тих що підготовлюються злочинів, їх упередження, запобігання та припинення» [39, с. 77]. Таким чином автор суттєво розширює обсяг поняття «профілактика», закладаючи у неї предмети інших понятійних категорій – «запобігання», «припинення», «упередження». За логікою, якщо в одному дефінітивному контексті вживаються різні за звучанням та написанням слова вони не можуть бути синонімами, оскільки втрачається сенс повтору. Значить терміни «профілактика», «запобігання» та «припинення» є різними.

Ідея щодо об’єднання понять «попередження», «запобігання» та «припинення» в одному нібито родовому понятті – «профілактика» знайшла своїх прихильників. Наприклад, С. В. Погребняк у своїх дисертаційних дослідженнях також прийшов до висновку, що «…родовим поняттям у діяльності оперуповноваженого та слідчого слів «попередження», «запобігання», «припинення» є термін «профілактика», сутністю якого є недопущення злочинів, а зазначені терміни є різновидами ранньої профілактики»[10] [40, с. 6].

У науках кримінально-правового блоку поняття «запобігання злочину» та «припинення злочину» вченими переважно не ототожнювалось. Ще у перших підручниках з кримінології часів Радянського Союзу, які стали фундаментом для подальших наукових розробок щодо попереджувальної діяльності правоохоронних органів зазначалось, що запобігання злочинів здійснюється на стадії готування до злочину, а припинення відбувається на стадії замаху на злочин [41, с. 27]. Втім поняття «профілактика злочинів» та «попередження злочинів» вченими часто прирівнювалося. Деякі науковці навіть висловлювали думки про шкідливість розмежування цих понять, оскільки це нібито відволікає від суті цієї діяльності – не допустити скоєння злочину випереджальними заходами. Можливо, що у філологічному розумінні зовсім немає сенсу розмежовувати ці поняття. Однак, чи будуть доцільними таки судження в юридичному розумінні?!

Думається навпаки, оскільки очевидним є те, що юридична термінологія потребує уніфікації. До чого б ми прийшли якби ототожнювали «заставу» з «завдатком», або «необхідну оборону» з «крайньою необхідністю», або «арешт» з «затриманням»? Юридична термінологія грає вкрай важливе прикладне значення бо слова, котрі вживаються в правовій нормі, визначають поведінку людини, вони є наставлянням до дій особи. У юридичній мові, а тим паче в одному і тому ж нормативно-правовому акті[11] не повинно бути синонімів, бо це призводить до юридичних помилок. Порушення пропорційності визначень, тавтологія у дефініціях на практиці призводять до неоднозначного застосування норм права, а це є фактором, який визначає правосвідомість. Галузева термінологія[12] повинна бути уніфікованою за такими ознаками: 1) однозначність (тобто вживання терміну в єдиному розумінні); 2) легітимність (тобто визнання відповідності нормативних або теоретичних дефініцій реаліям суспільних відносин та життєвих явищ); 3) лінгвістична ясність (адекватність слова його соціально-семасіологічному значенню та розумінню).

Усвідомлюючи практичну важливість питання щодо необхідності розмежування понять «профілактика злочинів», «попередження злочинів», «запобігання злочинів» та «припинення злочинів» хоча б на фахово-галузевому рівні, вчені висловлювали з цього приводу конструктивні думки.

Так, В. М. Бабакін, з’ясовуючи сутність профілактичної діяльності ОВС з цього приводу писав, що «…виявлення і усунення в процесі профілактичної роботи причин та умов, дозволяє, як правило, запобігти не одному конкретному, а великій кількості можливих правопорушень» [42, с. 136]. Таким чином автор чітко позначив критерії, які дозволяють відрізняти профілактику від попередження. Профілактична діяльність спрямована на «віртуальну» злочинність, на ймовірнісні злочини, які можуть трапитися у майбутньому; профілактична діяльність не характеризується поодинокими випадками злочинів.

І. П. Портнов також не вбачав у понятті «профілактика злочинів» будь-яких окремостей одного випадку, кажучи, що об’єктом профілактичної діяльності є сукупність суспільних відносин, які виникають у процесі сумісної діяльності з приводу розробки та провадження економічних, соціальних, політичних, правових, організаційно-управлінських заходів, спрямованих на виявлення та усунення причин та умов існування злочинності [43, с. 110].

П. М. Козубовський, висвітлюючи сутність профілактичної діяльності правоохоронних органів зазначив, що для неї, тобто профілактики, властивим є «безадресність», оскільки вона не стосуються конкретного індивідуума, а спрямована на маргінальний соціальний прошарок [44, с. 47].

Т. В. Миронюк визначає профілактику як «попередження негативного впливу криміногенних факторів (причин та умов) безвідносно до конкретного злочину» [45, с. 19].

Як бачите ідея про розмежування понять «профілактика» та «попередження» вже висловлювалась у фаховій літературі і не є авторським зазіханням на оригінальність. Неодноразово були оприлюднені й думки про неспівпадіння понять «запобігання» та «припинення». До прикладу наведемо деякі цитати з останніх публікацій.

О. М. Сура вважає, що «запобігання злочинів полягає у завданні перешкоди доведенню початкових злочинних дій до кінця шляхом виявлення осіб, що готуються до його здійснення і прийняття до них заходів, що не допускають переростання підготовчих дій у замах або закінчений злочин. Припинення злочинів включає в себе створення перешкод доведення до кінця фактично початого або триваючого злочину» [46, с. 207].

Аналогічно запропонував розглядати ці поняття О. О. Черепненко, який вважає, що запобігання злочинів є перешкоджанням здійсненню злочинного наміру конкретної особи до початку посягання на злочин». Відповідно, припинення злочинів він розглядає як «вид попереджувальної діяльності, що являє собою сукупність заходів, направлених на ненастання шкідливих наслідків злочинної діяльності, що вже розпочалась» [47, с. 143].

О. О. Юхно визначив «запобігання конкретним злочинам» як «недопущення реалізації замислених злочинів шляхом встановлення осіб, що намагаються їх вчинити, а також вжиття до них необхідних заходів, передбачених законом, поєднане із оздоровленням обстановки в мікросередовищі». Припинення конкретних злочинів Олександр Олександрович розглянув як «перешкодження продовженню розпочатого злочину та доведення його до завершення шляхом встановлення осіб, які намагались його вчинити, та прийняття до них заходів, у тому числі кримінально-правових, а також створення обстановки, яка виключає злочинну діяльність і надалі»[13] [48, с. 17 – 18].

Я. Ю. Кондратьєв розглянув поняття «запобігання злочинів оперативними підрозділами» на двох рівнях. В широкому розумінні під запобіганням він бачив «комплексну підсистему заходів запобіжного впливу в межах державної системи запобігання злочинності, яка, реалізуючи свої специфічні функції, здійснює загальну превенцію (завдяки впливу на свідомість значного кола осіб, як застережний фактор), а також індивідуальну превенцію (щодо конкретних суб’єктів у плані попередження та припинення їх злочинної діяльності в подальшому), а також забезпечує свій самозахист та безпеку інших соціальних систем від злочинних посягань». У вузькому розумінні, в аспекті оперативно-розшукової діяльності, запобігання злочинів розглядалось ним як «спеціальна, чітко урегульована законом та підзаконними актами діяльність оперативних підрозділів щодо протидії кримінальним явищам і процесам та подолання кримінальної активності з боку конкретних осіб (груп, середовищ)» [49, с. 16 – 17].

На думку Я. Ю. Кондратьєва запобігання складається з трьох стадій:

1) профілактика злочинів (загальна та індивідуальна), сутність якої полягає в усуненні, нейтралізації причин та умов (об’єктивних і суб’єктивних), обставин та факторів (внутрішніх і зовнішніх) стосовно імовірного злочинця. Завдяки профілактичному впливу не повинен виникати намір на вчинення злочину чи готування до нього [49, с. 17];

2) попередження злочинів, сутність якого полягає у виявленні осіб, дії яких свідчать про протиправну спрямованість вчинити злочин і можуть перерости в злочинні;

3) припинення злочинів, як остання стадія запобігання характеризується діяльністю щодо упередження або зменшення втрат від розпочатої злочинної діяльності, припинення протиправних дій суб’єктів та недопущення їх поширення у середовищі [49, с. 18].

Дещо по іншому запропонував розглядати поняття «запобігання» та «припинення» злочинів  І. О. Крєпаков, який змістивши цільове призначення «запобігання» на більш ранній етап злочинної діяльності запропонував розуміти його як діяльність, яка спрямована суто на недопущення переростання умислу в дії щодо готування до злочину. Зокрема Ігор Олегович здійснив диференціацію понять «профілактика», «попередження», «запобігання», «припинення» та «розкриття» злочинів у залежності від мети цих видів діяльності та стадій скоєння злочинів. Отже наведемо їх сутність для порівняння з міркуваннями інших авторів.

1. «Профілактика має за мету усунення причин та умов, що сприяють скоєнню злочинів, і відбувається на стадії передування злочинам.

2. Попередження має за мету недопущення переростання умислу в підготовчі дії, а готування в закінчений злочин чи замах на нього. Попереджувальна діяльність, в залежності від стадії на якій перебуває процес скоєння злочину поділяється на дві форми: а) запобігання; б) припинення. Попередження повинно здійснюватися на стадії появи і тривання злочину.

3. Запобігання має за мету недопущення переростання умислу в дії щодо готування до злочину і здійснюється на стадії існування наміру на скоєння злочину, якій супроводжується підготовчими діями, аж до моменту переходу задуму в активні дії щодо готування до злочину.

4. Припинення має за мету недопущення переростання готування в замах на злочин чи замаху у закінчений злочин. Припинення злочину відбувається на стадії активних дій щодо готування до злочину та реалізації дій у вчиненні замаху на злочин.

5. Розкриття злочину має за мету встановлення особи, в діях якої є склад закінченого або незакінченого злочину, а також зібрання доказів скоєння цих злочинів» [50, с. 195].

До речі, завдяки проведеним дослідженням І. О. Крєпаков довів фактичне існування численної кількості випадків такого етапу злочинної діяльності як «незавершене готування» до злочину, яке запропонував розглядати як «передуючі діям, передбаченим ч. 1 ст. 14 КК України, підготовчі діяння особи, які спрямовані на виконання приготувальних до злочину дій (тобто «готування» до готування), а також діяння, яке є спробою вчинити готування до злочину (тобто «замах» на готування), але не доведене до кінця з причин, незалежних від волі особи, яка чинила таку спробу» [50, с. 200]. Саме на етапі «незавершеного готування», на думку І. О. Крєпакова, має відбуватися запобігання злочину. Однак, у своїх судженнях автор не врахував, що «незавершене готування» до злочину є діями, і хоча ці дії не охоплюються складом злочину, передбаченого статтею 14 КК України, вони мають матеріальний прояв у певних фактах, подіях. Таким чином етап «голого умислу» враховано не було! Крім цього поза увагою залишився етап «добровільної відмови від злочину» (ст. 17 КК України), а це означає, що запропонована диференціація понять є неповною.

Критично осмислюючи точки зору інших авторів, зокрема й тих, які не згадувалися у цій роботі, слід зазначити на певні неточності у поглядах, які стосуються співвідношення понять «профілактика», «попередження», «запобігання» та «припинення». Обумовлені вони різними чинниками.

По-перше, варто враховувати, що факт скоєння незакінченого злочину (готування або замаху) автоматично переводить оперативні підрозділи в іншу площину діяльності – виявлення злочину, фіксація фактичних даних про протиправні діяння, оскільки за скоєння незакінченого злочину настає кримінальна відповідальність (ст. 16 КК України). Саме тому, у разі існування складу незакінченого злочину мови про профілактику або попередження злочину бути не може, бо злочин вже скоєно, кримінальна відповідальність повинна настати, злочин слід розслідувати.

Безумовно, існує певний елемент виховного впливу на оточуючих злочинця осіб коли вони бачать результати кримінального переслідування. Але, ствердження з приводу того, що це є профілактичним або попереджувальним заходом вкрай спірне. Члени певної соціальної групи (та й суспільство в цілому) бачать також, що злочинців випускають з місць позбавлення волі, що ним надають певну підтримку у обсязі так званої соціальної адаптації, бачать і те, що деяким особам взагалі вдається уникнути кримінальної відповідальності, отримати умовно-дострокове звільнення або більш м’яке покарання, аніж передбачене КК України тощо. Якщо мислити в форматах такої логіки виходить, що одночасно правоохоронці вживають і антіпрофілактичні заходи?

По-друге, часто автори не зважають етимологічні та семантичні особливості слів української мови, орієнтуючись на визначення своїх попередників, які переважно здійснювались на російській мові з оперуванням понять «предупреждение», «предотвращение», «пресечение». Звісно, що гніздові та кореневі особливості цих слів, їх національно-культурна самобутність при перекладі на українську мову не враховувалися. Звідси з’явилися деякі непорозуміння, а іноді дефініційна тавтологія у вигляді: «попередження злочинів – комплекс запобіжних дій»; «запобігання злочинам, це сукупність попереджувальних заходів». Слова «профілактика» та «превенція» взагалі іншомовного походження. Вони далекі від мов слов’янської спільності. У зв’язку з цим, при їхньому вживанні та трактуванні можуть допускатися смислові умовності, оскільки іншомовні слова не мають кореляційного зв’язку з національним лексиконом, з психолінгвістичною матрицею рідної мови.

Для розуміння смислу слова слід знати словотвірну парадигму, яка базується на похідності від базового слова. Наприклад, базовим словом «попередження» є «перед», а слово складається з по/перед/...

По – вказує на напрямок дії; вказує об’єкт на який спрямована дія або на мету виконання дії; зокрема уживається у синонімічному співвідношенні як «за»; уживається при вказуванні того, в напрямку руху чого щось відбувається [51, с. 605 – 607].

Перед – буквально «то, що спереду»; означає першість; «раніше за когось»; передусім [6, с. 722].

Відповідно, «попередження злочину» дослівно означає «перед злочином», і у образній уяві це можливо представити таким чином, коли правоохоронці випереджають дієві злочинні прояви особи, йдуть попереду злочинних діянь, тобто діють до моменту вчинення злочину, зокрема незакінченого. Відповідно, «попередження злочинів» відбувається до моменту скоєння будь-якого діяння, яке визнається злочином (тобто до моменту скоєння готування до злочину, замаху на злочин або будь-якого злочину, передбаченого Особливою частиною КК України).

Базовим словом «запобігання» є кореневе слово – біг, а саме слово складається з певних частин – за/по/біг

За – вказує на щось, безпосередньо за яким хто-небудь іде; рух за якимось об’єктом; вказує напрямок руху [52, с. 10]; вказує на особу, предмет по які хто-небудь відправляється; означає то, що є об’єктом змагання; уживається як підсилювальна частка [6, с. 279 – 280]; означає «по той бік», ззаду, потім [53, с. 213].

По – окрім значень, які були вказані вище, ще може означати «після, потім, слідом»;  рух за кимось, чимось [54, с. 456].

Біг – швидке пересування на ногах. «Бігти» у старослов’янському розумінні означало «утікати з переляку» [55, с. 191]. Раніше наші предки, у прямому смислі цього слова бігли за особою, яка лише намагалась скоїли щось явно неблагонадійне або шкідливе, тобто її переслідували й тоді, коли їй ще не вдавалося довести свою справу до кінця і звісно, що зловмисник з переляку втікав.

Таким чином «запобігання» можливо уявити в образі, коли слідом за особою, яка тільки розпочала робити щось злочинне біжать правоохоронці, щоб відвернути її від цих дій. Особа дієво уходить з табору правослухняних, але ми ще йдемо за нею, щоб вона не зробила більшого зла.

Базовим словом «припинення» є слово «пинити», яке означає затримку, зупинку, перепону, перешкоду [54, с. 370]. В образній уяві це зупинка злочину, затримка злочинних дій, перешкода розвитку злочинної події, завада злочинним діям. Правоохоронці затримують злочинця або іншим чином перешкоджають йому прийти до бажаного злочинного результату. «Припин» означає припинити щось, припинку чогось [54, с. 575]. Взагалі префікс «при» вживається для означення якогось наближення [56, с. 305]. Таким чином «при/пинення» може розумітися як дія (або подія), котра є найближчою до моменту скоєння злочину і, в той же час, зупиняюча його.

По-третє, авторами не завжди враховувалися усі етапи механізму злочинної діяльності, а інколи й вчення кримінального права про стадії скоєння злочинів. Через це не зовсім чітко окреслюються межі «профілактики» та «попередження», «запобігання» та «припинення»; невизначеним залишається й момент початку та завершення цих вельми динамічних процесів.

Питання щодо механізму злочинної діяльності були досліджені давно, і вченими визнається наявність етапів дозлочинної діяльності суб’єкта злочину. «Механізм злочинної поведінки охоплює не тільки кримінальний проступок (злочин), але й його найближчі (безпосередні) причини. Зовнішній акт вчинку, зокрема й злочину, не відбувається спонтанно; він майже завжди підготовлений періодом мотивів, планування та прийняття рішення щодо його здійснення. Йому передує низка етапів психічної діяльності суб’єкта, яка поступово формує спрямованість вчинку та його фактичне виконання», – пише В. М. Кудрявцев [13, с. 32]. Але неможливо стверджувати, що етапи дозлочинної діяльності є лише психічними субстанціями. Некримінальною стадією поведінки є «незавершене готування» до злочину, яке є актом дієвих вчинків.

Слід зазначити, що етапність механізму злочинної діяльності також складає поняття «добровільної відмови від доведення злочину до кінця» (див. ст. 17 КК України), яке з невідомих причин ігнорувалось вченими при співвідношенні понять «запобігання» та «припинення». За всією схожістю цих понять між ними існує суттєва різниця, яка обумовлена нормами КК України (див. статті 14, 15, 17) та розумінням «особистої волі» людини. На відміну від запобігання, при припиненні діяльність суб’єкта з приводу готування до злочину або замаху на злочин переривається всупереч його власної волі. При запобіганні процес готування до злочину або замах на злочин зупиняється за власною волею особи, при усвідомленні можливості доведення злочину до кінця. На етапі запобігання особа не вчиняє усіх дій, які є необхідними для доведення злочину до кінця і не прагне їх вчинити, а при припиненні навпаки, особа вчиняє їх або намагається їх учинити, але злочин не доводиться до кінця з причин вжиття правоохоронцями відповідних заходів, всупереч бажанням та волі злочинця.

Крім того слід враховувати, що в кримінальному праві, в криміналістиці, а останнім часом і в ОРД вчені виділяють ще одну стадію діяльності – постзлочинну. Таким чином весь механізм діяльності злочинця, який перебуває у каузальному зв’язку зі складом злочину, гіпотетично можливо розглядати як складову чотирьох фаз імовірної діяльності, які наведені у таблиці № 2.

Таблиця № 2.

 

1

ДОЗЛОЧИННА

ДІЯЛЬНІСТЬ

2

ПРЕДЗЛОЧИННА

ДІЯЛЬНІСТЬ

3

ЗЛОЧИННА

ДІЯЛЬНІСТЬ

4

ПОСТЗЛОЧИННА

ДІЯЛЬНІСТЬ

Психічна діяльність

Фізична

діяльність

Перервана або призупинена діяльність щодо вчинення незакінченого злочину. (Імовірно добровільна відмова від доведення злочину до кінця – ст. 17 КК України)

Незакінчена

(незакінчені злочини – ч. 2 ст. 13 КК України)

Закінчена

(закінчені

злочини – ч. 1 ст. 13 КК України)

Дієве каяття або сприяння розкриттю злочину.

Нейтральна поведінка злочинця.

Протидія правоохоронним органам, суду.

Задум на скоєння злочину («голий» умисел), а також інші елементи психо-розумової діяльності, які визначають поведінку людини.

Підготовка до злочину

(незавершене готування до злочину).

Утримання від вчинення

подальших злочинних дій.

Знищення знарядь та засобів злочину.

Недопущення настання шкідливих наслідків.

Готування до злочину (ст. 14 КК України).

Замах на злочин (ст. 15 КК України).

Усі склади злочинів, передбачені Особливою частиною КК України.

 

Зрозуміло, що процес «недопущення»[14] скоєння злочину можливий лише на двох фазах діяльності: дозлочинній та предзлочинній. Оскільки постзлочинна фаза діяльності є похідною від перших трьох фаз її функціональне призначення, в аспекті недопущення скоєння злочину, визначається двома цілями: 1) недопущення рецидивів; 2) недопущення похідних злочинів[15], тобто тих, які детерміновані злочином третьої фази діяльності. В цьому полягає специфіка випереджувальної діяльності правоохоронців у фазі постзлочинної діяльності.

Думається, в основі гіпотетичної конструкції усього процесу щодо недопущення скоєння злочину повинні бути саме фази механізму діяльності особи. До речі, мова повинна йти не про механізм злочинної діяльності, оскільки «злочинна діяльність» охоплюється складом злочину, а про механізм діяльності суб’єкта злочину, тобто потенційного злочинця.

По-четверте, при визначенні інституційних понять «профілактика злочинів» та «попередження злочинів» не всі автори враховують компетенцію суб’єктів, які будуть здійснювати цю діяльність. Хоча цілком очевидно, що профілактична та попереджувальна діяльність вищих органів державної влади не може бути порівняна з більш вузькою (обмеженою у компетенції) діяльністю міліції України. Відповідно діяльність міліції буде значно ширшою за обсягом аніж діяльність оперативних підрозділів ОВС України. Алогічними є пропозиції з приводу того, щоб розглядати у змісті профілактичної або попереджувальної або запобіжної діяльності міліції чи її оперативних підрозділів виконання заходів впливу на соціальні або економічні явища, які детермінують злочинність. Яким чином оперативний підрозділ може вплинути на стан безробіття, наростаючу соціальну агресію та нетолерантність, процеси класового розшарування суспільства, низку заробітну платню, розповсюдження алкоголізму, недоступність житла для молодих сімей, тенденцію к зростанню цін, відсутність національного солідарізму тощо?! Хіба ці явища є незаконними? Хіба вони підпадають під чиюсь юрисдикцію?

З урахуванням вище викладеного пропонується наступна диференціація понять, яка для зручності наведена у формі таблиці під номером 3.

Таблиця № 3.

 

Ознаки

диференціації

Етапи діяльності щодо недопущення вчинення закінченого злочину

Профілактика

Превенція

Попередження

Запобігання

Припинення

Фази механізму діяльності суб’єкта

злочину

Поза межами механізму діяльності суб’єкта злочину

Дозлочинна діяльність

Дозлочинна діяльність

Предзлочинна діяльність

Злочинна діяльність

 

 

 

Етапи

діяльності

особи

 

Буденна

життєдіяльність

На етапі «голого умислу», зародження та прояву психічних детермінантів злочину (бажань, наміру, установки).

На етапі підготовчих до злочину дій або на етапі вчинення незавершеного готування до злочину.

На етапі статичного стану перерваного або зупиненого готування до злочину або замаху; при добровільній відмові від доведення злочину до кінця.

На етапі активного вчинення готування до злочину або замаху на злочин.

 

 

Стадії злочину

 

 

 

Готування

до злочину

або

замах на

злочин

Готування до злочину

або

замах на злочин

 

 

Караність

діяння

 

 

Не карається

 

 

Не карається

 

 

Не карається

Не карається

або

карається в окремих випадках (див. ч. 2 ст. 17 КК України).

Карається у порядку, визначеному ст. 16 КК України.

 

 

 

Об’єкти випереджувального впливу та оперативної уваги

Загальні (неперсоніфіковані), імовірні причини, що можуть породити злочин та умови, які можуть сприяти скоєнню злочинів; психічні явища соціальних груп.

Психічна діяльність особи зі злочинним задумом або наміром; переважно психічні процеси та психічний стан особистості.

Конкретні причини та умови, які сприяють вчиненню задуманого злочину; дієва поведінка особи з умислом на скоєння злочину; психічний стан особистості.

Психічний стан, воля та обсяг дієвої поведінки особи, яка добровільно зупинила вчинення готування до злочину або замах на злочин.

Стійке бажання та вольові устремління особи довести злочин до кінця у супроводі діяння, спрямованого на вчинення готування до злочину або замаху на злочин.

 

 

Період

діяльності

З моменту визначення об’єктів, чинників, обставин, явищ, які можуть стати детермінантами злочинну і до моменту виявлення злочинного умислу.

З моменту виявлення злочинного задуму і до моменту початку його реалізації у дієвих актах поведінки.

З моменту діяння, спрямованого на реалізацію злочинного умислу і до моменту скоєння незакінченого злочину.

З моменту початку скоєння незакінченого злочину і до моменту вчинення особою всіх дій, необхідних для доведення злочину до кінця.

З моменту виконання особою усіх дій, необхідних для доведення злочину до кінця.

 

 

 

 

 

Суб’єкти діяльності, випереджаючої злочин

Державні органи влади та місцевого самоврядування; громадські організації; релігійні конфесії.

Оперативні підрозділи можуть діяти лише в аспекті службової взаємодії з цими суб’єктами, шляхом ініціації відповідної діяльності.

Суб’єкти, які наділені правом або мають професійний чи громадський обов’язок та володіють реальною можливістю здійснювати психокорекцію, впливати на думки та поведінку особи.

Оперативні підрозділи діють в аспекті взаємодії або ініціації такої діяльності, зокрема шляхом законного реагування на факти правопорушень; шляхом організації роботи гласних і негласних штатних та позаштатних працівників; завдяки конфіденційному співробітництву; завдяки опосередкованим заходам впливу.

Оперативні підрозділи – у межах завдань, прав та обов’язків суб’єктів ОРД в системі ОВС України; оперуповноважені – у межах службової та посадової компетенції.

Інші суб’єкти – у межах взаємодії з оперативними підрозділами.

 

Будь яка фаза механізму діяльності суб’єкта злочину потребує своїх, специфічних методів та способів, спрямованих на недопущення вчинення закінченого злочину. Особливої ж уваги потребують імпліцитні (тобто зовні не виражені) механізми психічної діяльності. Щоб не оповідали теорії детермінації злочинності, практика демонструє свої доводи, вказуючи на чільний фактор причини скоєння злочину – свідомість. Актуальність питання стосовно виявлення соціально-небезпечної діяльності у її поетапному розвитку обумовлено не лише недостатністю теоретичних розробок, а й потребами практики. Слід констатувати той факт, що психічні явища особистості у більшій мірі залишаються поза сферою впливу правоохоронців. У зв’язку з цим, психічні прояви потенційно небезпечної діяльності людини повинні стати якісно новим напрямком наукових досліджень у галузі ОРД.

Для більш чіткого розуміння співвідношення поняття превенції злочинів з іншими однорідними поняттями буде доцільним в оповідальній формі розглянути приклади етапів діяльності щодо недопущення вчинення закінченого злочину.

Приклад 1.

Під час святкування свого дня народження громадянин В. розповів своїм друзям, що біля його дому відкрили магазин, який не охороняється і не обладнаний засобами сигналізації. З цього приводу громадянин В. висловлював свої задоволення і  сказав: «Я його пограбую, годі мені жебракувати».

Минали дні, громадянин В. нічого не робив для реалізації своїх намірів, він лише обмірковував спосіб крадіжки.

В даному випадку особа виявила лише намір (голий умисел) на вчинення злочину, не здійснюючи ніяких активних дій для його реалізації.  З цього часу варто вживати превентивні заходи.

Приклад 2.

Остаточно вирішивши скоїти крадіжку товарів з магазину шляхом злому дверей громадянин В. поїхав до свого знайомого з метою придбання відмички.

З цього часу починається попередження злочину. Суб’єкт розпочав активну діяльність, яка прямо спрямована на реалізацію злочинного умислу, а саме на підшукування знаряддя злочину. Оскільки громадянин В. поїхав за знаряддям злочину, але ще не придбав його, то й складу готування до злочину ще немає. У даному випадку мова йде лише про підготовчі до злочину дії.

Приклад 3.

Зустрівшись зі своїм знайомим громадянин В. придбав у нього набір відмичок.

У такому випадку суб’єкт вчинив готування до злочину, але ще не розпочав виконувати об’єктивну сторону крадіжки. На цьому етапі злочинної діяльності застосовуються запобіжні заходи. Ці заходи спрямовані на спонукання особи добровільно припинити незакінчений злочин, або не дозволити йому виконати усі дії, необхідні для вчинення крадіжки. Якщо уявити собі, що запобіжні заходи були вдалими, то подальші дії громадянина В. не повинні перейти у стадію замаху на злочин, а усі дії щодо готування повинні бути добровільно припинені. Якщо ж замах на злочин все ж таки відбувся, то при запобіганні він повинен містити ознаки добровільного припинення вчинення незакінченого злочину, або В. не повинен встигнути вчинити усіх дій, які були необхідні для доведення крадіжки до кінця. Наприклад, в ніч з 19 на 20 квітня громадянин В. підійшов до дверей магазину, вставив відмичку у замок, але відкривати двері не став, раптово припинив свої дії, викинув відмички в урну для сміття і повернувся до дому.

В даному випадку громадянин В. добровільно та остаточно припинив незакінчений замах на крадіжку.

Приклад 4.

В ніч з 19 на 20 квітня громадянин В. був затриманий працівниками міліції під час винесення товарів з приміщення магазину.

В цій ситуації відбулося припинення незакінченого злочину, тобто замаху на крадіжку. Дії громадянина В. були зупинені всупереч його волі і після того, коли він виконав усі дії, які вважав необхідними для вчинення крадіжки з магазину. Крадіжка не була доведена до кінця, оскільки В. не встиг заволодіти та розпорядитися чужим майном.

 

 

3. Сутність, зміст та значення оперативно-розшукової превенції

  Як було зазначено раніше, превентивна діяльність оперативних підрозділів ОВС перебуває у особливому правовому та соціальному становищі. Пояснюється це декількома факторами. По-перше, превенція відбувається на дозлочинній фазі діяльності особи, тобто і де-юро, і де-факто аніякого суспільно небезпечного діяння ще не скоєно. Такий стан суспільних відносин значно обмежує діяльність оперативних підрозділів ОВС у суто юридичному розумінні. Зокрема, суттєво звужується межа діяльності працівника оперативного підрозділу в аспекті використання своїх юридичних прав. Обумовлено це недосконалістю певних правових норм Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Наприклад, згідно зі ст. 6 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є лише деліктні факти, за винятком двох обставин, при яких ОРД може провадитись поза кореляційного зв’язку з кримінальними правопорушеннями. На увазі маються випадки, коли особа безвісно відсутня та у разі перевірки особи у зв’язку з допуском до державної таємниці. Обставин, які потребують проведення превентивних (зокрема профілактичних та попереджувальних) заходів у якості підстав для проведення ОРД в Законі взагалі не зазначено, оскільки більш ранніх аніж готування до злочину (ст. 14 КК) фаз механізму діяльності не наведено.

Більш того, у ст. 1 цього ж Закону вказано, що «завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук та фіксація фактичних даних про протиправні діяння…, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом…». У такому випадку законодавцем презумується скоєння злочину, ну хоча б незакінченого, оскільки виявлені та зафіксовані дані повинні містити інформацію про скоєння саме протиправних діянь, відповідальність за які передбачена КК України. З цього виходить, що ті види діяльності особи, які знаходяться на межі скоєння злочину не охоплюються колом завдань оперативних підрозділів.

Окрім цього, усім понятійним категоріям, які охоплюють діяльність стосовно недопущення скоєння злочинів, не сприятиме положення ч. 1 ст. 8 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» у якій зазначено, що оперативним підрозділам надаються права «…для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності при наявності передбачених ст. 6 цього Закону підстав…».  Як вказувалося вище, ані профілактика, ані превенція, ані попередження злочинів не визначаються Законом у якості завдань ОРД, а факти, які можуть свідчити про потребу проведення заходів профілактичного, превентивного або попереджувального характеру не є підставою для проведення ОРД. З цього виходить, що до моменту наявності складу злочину, передбаченого ст. 14 КК (Готування до злочину) або ст. 15 КК (Замах на злочин) або іншою статтею Особливої частини КК оперативні підрозділи ОВС України є обмеженими у застосуванні своїх прав.

По-друге, у чинному законодавстві все ж таки існують правові приписи, які регулюють суспільні відносини, котрі виникають на етапах дозлочинної діяльності особи. Правом врегульовані певні аспекти поведінки працівників оперативних підрозділів ОВС у ситуаціях виявлення у особи лише наміру на скоєння злочину. Існування таких норм не дозволяє проявляти бездіяльність у випадках виявлення «голого умислу». Отже розглянемо та проаналізуємо ці правові норми.

У пункті 3.1.2. «Настанови про діяльність органів і підрозділів внутрішніх справ України з попередження злочинів»[57] на підрозділи карного розшуку покладено обов’язок «проводити оперативно-розшукові заходи стосовно осіб, які висловлюють намір вчинити злочин та вживати заходи оперативно-пошукового характеру до цих осіб для відмови їх від вчинення злочину». Таким чином ситуація виявлення «голого умислу» на скоєння злочину потребує відповідного реагування і, у жодному разі не може залишатися без уваги оперативних підрозділів ОВС України.

Крім цього слід зазначити, що на працівників ОВС України поширюється дія Закону України «Про правила етичної поведінки». Відповідно до ст. 6 цього Закону особи рядового і начальницького складу ОВС зобов’язані неухильно додержуватися загальновизнаних етичних норм поведінки. Адекватне реагування, спрямоване на нейтралізацію злочинного наміру здається безперечним обов’язком будь-якої людини, зокрема і працівника оперативного підрозділу. Така громадянська позиція обумовлена і нормами суспільної моралі, і нормативним приписом ст. 68 Конституції України, у якій зазначено, що кожний зобов’язаний неухильно додержуватися законів і не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Тому, своєчасне усунення злочинного умислу буде прямо сприяти виконанню цього конституційного обов’язку.

Стаття 7 «Дисциплінарного статуту ОВС України» зобов’язує кожну особу органів внутрішніх справ «виявляти турботу про громадян і бути готовим надати їм допомогу»; «бути прикладом у дотриманні громадського порядку». В контексті до превенції злочинів цілком прийнятним буде те, що розуміння «турботи про громадян» та «надання їм допомоги» повинно стосуватися не лише постраждалих або жертв правопорушень, а й відносно осіб, у яких виник умисел на скоєння злочину. Хіба спрямування протиправного наміру у межі правомірних помислів та поведінки не слід розцінювати як турботу та допомогу? Думається, що усунення злочинного умислу є найбільш ефективною та своєчасною допомогою, оскільки у такому разі правоохоронець спасає особу від тягаря кримінальної відповідальності, від майбутніх моральних страждань, від зазіхань злочинного середовища у якому вона може опинитися, відбуваючи покарання. Дізнавшись про намір особи вчинити злочин і вживши заходи превенції, працівник оперативного підрозділу дає іншим особам наглядний приклад дотримання стану громадського порядку. Особи, які оточують працівника оперативного підрозділу особисто переконаються, що оперуповноважений стверджує принципи гуманізму, доброзичливо відноситься до громадян і не ставить за мету притягти особу до кримінальної відповідальності для покрашення службового рейтингу. До речі, згідно з пунктами 2 та 4 «Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ» [58] ствердження принципу гуманізму та доброзичливе ставлення до громадян є обов’язком працівників оперативних підрозділів ОВС України.

Окрім цього, згідно з п. 6 «Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ» працівники оперативних підрозділів зобов’язані «надавати людям допомогу і захищати їх в межах службових повноважень та виходячи із загальнолюдських морально-етичних позицій». Моральність превентивної діяльності працівника оперативного підрозділу вбачається в тому, що він прагне не лише до вчинення примітивних форм карально-примусових заходів, а навпаки, надає маргіналам шанс на соціалізацію. У межах превенції особа ще може одуматися, змінити свій погляд на певну проблему, відмовитися від злочинного задуму. З психологічної точки зору співробітнику міліції, який застосовував превентивні заходи, набагато легше реалізовувати принцип незворотності кримінальної відповідальності, оскільки він зробив все для того щоб не допустити скоєння злочину але, нажаль, особа не відмовилась від своїх злочинних намірів і вчинила правопорушення.

У соціальному розумінні превентивна діяльності є проявом виконання правоохоронної функції держави. Превенція спрямована на охорону та захист прав і свобод людини, вона не припускає настання навіть незакінченого злочину і, таким чином, вона забезпечує у суспільстві стан режиму законності, сприятиме виконанню правового припису статті 3 Конституції України у якій зазначено, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов’язком держави». Норми КК України формально охороняють та захищають права і свободи людини, у той час як превентивна діяльність фактично забезпечує охорону і захист проголошених Конституцією найвищих соціальних цінностей – людину, її життя і здоров’я, безпеку, честь і гідність, недоторканність (ст. 3 Конституції України).

Сенс оперативно-розшукової превенції полягатиме в утриманні особи від вчинення будь-яких дій, які спрямовані на реалізацію злочинних помислів. Заходи превенції відвертають людину від злочинних задумів, забезпечуючи при цьому особисте волевиявлення особи. В процесі застосування превентивних заходів індивід самостійно приймає рішення стосовно правильності своїх думок, він сам вирішує як йому діяти, сам визначає свою самобутність. В превентивній діяльності працівник оперативного підрозділу застерігає особу про небезпечність злочинного задуму, дає можливість замислитись над можливістю настання негативних наслідків.

Виходячи з вище викладеного можливо зробити висновок, що діяльність з превенції злочинів працівниками оперативного підрозділу ОВС передбачена правовими нормами чинного законодавства, хоча з певною специфікою правового регулювання її безпосереднього здійснення. Характерною рисою є відсутність нормативних приписів суто процесуального вираження щодо застосування превентивних заходів. Відсіля процедура превентивної діяльності залишається у межах розуміння правового постулату, згідно з яким кожна посадова особа повинна діяти у межах повноважень та у спосіб, який передбачений законодавством. Зазначені вище правові норми матеріального права лише орієнтують суб’єктів ОРД на поведінку превентивної спрямованості. Спосіб дій щодо превенції злочинів повинен обиратися самим працівником оперативного підрозділу, виходячи із кола його службових та посадових повноважень, враховуючі оперативну ситуацію та особливості особистості фігуранта превенції. Саме тому можливо стверджувати, що обсяг та зміст оперативно-розшукової превенції переважно залишається в межах оперативно-розшукової тактики. Але, наявність правових норм матеріального права (п. 3.1.2. «Настанови про діяльність органів і підрозділів внутрішніх справ України з попередження злочинів», ст. 6 Закону України «Про правила етичної поведінки», ст. 7 «Дисциплінарного статуту ОВС України», пункт 2, 4, 6 «Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ», ст. 3 Конституції України) потребують від оперативного працівника застосування заходів превенції. Оперуповноважений не може залишатися байдужим у ситуаціях виявлення наміру («голого умислу») або бажання особи вчинити злочин. Бути бездіяльним йому не дозволяє ані професійна, ані загальнолюдська етика, ані згадані вище правові норми.

Очевидним є складність та неоднозначність механізму правового регулювання превентивної діяльності оперативних підрозділів ОВС. Норми матеріального права, які вимагають від оперуповноваженого застосовувати превентивні заходи, прямо не визначають міру та характер поведінки суб’єкта превенції. Смислова форма викладення цих норм є казуїстичною та абстрактною, а зміст поведінки учасників превентивної діяльності розкривається в суто суб’єктивних поняттях, які засновані на загальновизнаних уявленнях і потребують суспільної підтримки. Обов’язок діяти превентивно виникає із логіки мислення, оскільки правові норми переважно посилаються на інші види соціальних норм, тобто на норми моралі та етики. Останні ж апелюють розуміннями неправових категорій, зобов’язують діяти за внутрішнім переконанням, виходячи з поняття добра та зла, відчуття справедливості, совісті. Норми права не регулюють ані обсяг, ані зміст превентивної діяльності. На підставі вимог етики та моралі вони лише зобов’язують суб’єктів ОРД діяти з метою превенції злочину. На жаль, в противагу цьому морально-етичному обов’язку стають вагомі причини суто психологічного походження, які перешкоджають превенції.

Взагалі, основною причиною низького рівня попередження злочинності є антипревентивна логіка корпоративної свідомості усієї системи правоохоронних органів. Багатовікові соціальні процеси, в ході яких стали з’являтися окремі соціальні групи правоохоронців, в кінцевому результаті призвели до появи цілої плеяди юридичних професій і державних посад. Така професіоналізація стала причиною формування відокремлено-адаптаційного менталітету у певного масиву людей, суть якого полягає в тому, що правопорушення, а відповідно і злочини, повинні мати місце в нашому житті оскільки це виправдовує наявність професії, а відповідно дає кошти для існування в суспільстві, заснованому на принципі багатофункціонального поділу праці. Суворі умови нашої сучасності до вказаних особливостей професійно-корпоративної свідомості чи підсвідомості додають ще один предикат, який пов’язаний з надмірною «комерціалізацією» правоохоронної діяльності.

Рівень корумпованості в органах правоохоронної системи спочатку допускав лише окремі випадки отримання хабарів при вирішенні якихось питань в кримінальному судочинстві. Проте з часом, кількість таких випадків переросла в якість діяльності правоохоронних органів. Сьогодні, в розумінні кар’єристів, користолюбців та «перевертнів в погонах» превенція злочину є неперспективним напрямком діяльності, оскільки кримінальне переслідування оцінюється ними з позиції особистих інтересів. Сутність таких інтересів не слід пов’язувати лише з перспективами отримання хабара, вона криється і в інших чинниках.

Основними оціночними критеріями позитивної роботи оперативних підрозділів ОВС України досі залишаються показники щодо масиву виявлених та розслідуваних злочинів, а не їх профілактики, превенції та попередження. Через це, цільовим орієнтиром оперуповноваженого є факт вчинення злочину, а не усунення причин та умов, які сприяли його вчиненню. Слід враховувати і ту обставину, що у кожної людини, зокрема у працівника оперативного підрозділу, в мотивації його діяльності беруть участь різні види мотиваційних складників, зокрема бажання підвищити свою професійну значущість, статус у соціальній групі, і навіть свій авторитет в антагоністичному таборі. Молодому співробітникові доводиться здобувати це з нуля, а досвідченому, зі стажем роботи, слід періодично доводити свою професійну придатність, або як кажуть «тримати марку аса». На практиці це призводить до ситуації очікування. Співробітник оперативного підрозділу свідомо чи на рівні підсвідомості очікує факт скоєння злочину, ну хоча б незакінченого. І це відбувається навіть в тому випадку, якщо про задум особи вчинити злочин було завідомо відомо. Звісно, що у такий ситуації виявити злочин набагато легше, ніж здійснювати його превенцію. Крім цього, порядок оперативної фіксації злочинних дій та процес розслідування злочину детально врегульовані правом та є більш зрозумілими на відміну від процедури застосування превентивних заходів.

На якість превентивної діяльності оперуповноважених впливає й професійна деформація психіки, яка набуває тенденції вираження крайніх форм нетолерантного ставлення до девіантів, схильних до скоєння злочину. Можливо, що причини нестримного бажання «ув’язнити особу за грати» ховаються глибоко в підсвідомості і визначаються внутрішнім настановленням, спрямованим на непримиренність до потенційних злочинців. Хоча, при сучасному характері правового нігілізму це малоймовірно. Здається, що генезис нетолерантності оперативних співробітників бере свій початок в усвідомленні ними власної неспроможності протистояти несправедливості, яка здійснюється по відношенню до них самих: несплата понаднормового часу служби; систематичні побори для контролюючих та наглядових органів; неповна виплата грошових надбавок і компенсацій; примушування до виконання нефункціональних обов’язків, а також до прийняття неправомірних рішень; низька заробітна платня тощо. Все це породжує озлобленість, комплекси особистої неповноцінності внаслідок чого задіюються механізми формування психологічних компенсаторів, що сприяє появі лейтмотивів з притаманними потребами – відчуття влади, власної значимості і пошани, підвищення матеріального рівня тощо. Ясна річ, застосування превентивних заходів таких забаганок «Его» не задовольнить, бо факт превенції злочину залишається малопомітним.

У будь-якій діяльності, яка вимагає отримання оціночних результатів розрізняють два види мотивів, які кореляційно пов’язані між собою. Одним мотивом є безпосередньо мотив успіху, а другим – мотив уникнення невдачі. Не є винятком у цьому відношенні діяльність оперативних підрозділів щодо превенції злочинів. Результати опитування оперуповноважених ОВС України показали, що довести керівництву ОВС факт вдалої превенції злочину дуже складно. При скоєнні ж хоча б незакінченого злочину завжди легше стверджувати про вчасне оперативне втручання, про запобігання або припинення злочину і, безумовно, ці види діяльності є більш виразнішими, аніж «тиха» превенція, яка відбувається без спецоперацій, без арештів, без затримань, без допитів. 

Головним недоліком існуючих нормативно-правових актів, які прямо або опосередковано регулюють превентивну діяльність, є відсутність механізму побудови психологічного вектора щодо особистої мети превентивної роботи правоохоронця. У зв’язку з цим нормативно-правові акти повинні бути доопрацьовані в питаннях впорядкованості інтересів суспільства з мотивацією суб’єктів, які уповноважені здійснювати превенцію злочинів. А поки це не відбулось, ми розглянемо значення превенції злочинів через призму інших суспільних цінностей, котрі і є тим етично-мотиваційним стрижнем для будь-якої порядної людини.

Працівнику оперативного підрозділу не слід нехтувати тим, що у суспільстві існує інша площина розуміння правил особистої поведінки та принципів організації взаємовідносин між людьми. Поруч з нормами права суспільні відносини регулюють норми моралі, звичаї, традиції, та релігійні норми. На відміну від норм права норми моралі, норми-звичаї та традиції є елементами, які формують засади особистої культури. Рівень загальної культури людини є більш визначальним чинником у механізмах регуляції її діяльності та поведінки аніж норми права. Норми моралі, звичаїв та традицій відображають історію людства в усіх аспектах багатокомпонентного явища, пов’язаного з різноманітністю життя предків. Ці норми пройняті пам’яттю поколінь, вони знаходяться на рівні свідомості та підсвідомості, вони не потребують ніяких юридичних знань. В епоху правового нігілізму право стало розумітися як формально виражена воля можновладців. Зважаючи на це, функція права, як регулятора суспільних відносин слабне, і право поступається загальновизнаним нормам моралі, моральності, звичаїв і традицій. Не останню роль в регуляції суспільних відносин грають релігійні канони.

З релігійної точки зору, превенція є актом застороги від гріхів. Сучасна людина втратила ортодоксальне розуміння гріха, і через це зростає рівень злочинності, аморальних вчинків. По суті, детермінантом будь-якого злочину є гріх, а гріх зароджується негожими думками. Невипадково видатні філософи, вчені, поети та письменники приділяли таку велику увагу помислам людини. Китайський філософ Лао-Цзи казав: «Будьте уважні до своїх думок, вони є початком вчинків» [59]. «Ми те, що ми думаємо. Ми все, що виникає в наших думках. З нашої думки ми творимо світ», – вчив Будда [60]. Конфуцій наставляв: «Працюй над очищенням твоїх думок. Якщо у тебе не буде поганих думок, не буде і поганих вчинків» [61]. Навіть вчений природничих наук Блез Паскаль, будучи особою з математичним складом розуму, усвідомлюючи величезну силу думок писав: «Слід вчитися добре мислити: ось основний принцип моралі» [62]. З приводу дисципліни думок висловлювався й славнозвісний майстер метафор, російський поет О. С. Пушкін:

«Тогда блажен, кто крепко словом правит,

И держит мысль на привязи свою,

Кто в сердце усыпляет или давит,

Мгновенно прошипевшую змию» [63].

Існуючі в історії християнства списки смертних гріхів засновувались ні на біблейських, а на богословських текстах апологетів: Євагрія Понтійського, Папи Римського Григорія І Великого, Фоми Аквінського, Іоанна Лествічника тощо. У зв’язку з цим можливо зустріти деякі розбіжності у значущій послідовності переліку смертних гріхів та у їх кількості. Розходження Західного та Східного списку головних гріхів не настільки істотні, особливо якщо враховувати, що і у католиків і у православних гріхом вважається будь-яке порушення Божих заповідей. Православна традиція включає у список смертних гріхів вісім гріховних пристрастей[16] (стійких навичок): черевоугодництво, блуд, сріблолюбство (жадібність), гнів, печаль, смуток, марнославство, гординя. Саме ці гріхи ведуть спочатку до смерті души, а потім її соматики. Вони породжують інші похідні гріхи, серед яких є той, який ніколи не пробачається Богом.

Порочність людства почалася з первородного гріха Адама і Єви, примножилась їх сином Каїном і стала передаватися з покоління в покоління. Однак не слід забувати, що Творець дарував людині свободу вибору між добром і злом. Ад починається на землі. Якщо людина живе на землі в пеклі (тобто в гріхах, в злочинах) значить вона піде в цьому ж стані в інший світ. В контексті до цього превенція злочинів є боротьбою за людські душі, з надією на покаяння, а значить на прощення. Правоохоронцю, який виявив намір скоїти злочин і залишився байдужим до цього завжди слід задатися питанням: «З яких мотивів я не здійснив превенцію?». І стережіться, якщо ці мотиви є гріховними!

Окрім цього превенція злочинів має вкрай важливе соціально-економічне значення. Кримінологи давно відзначали, що попередження злочину суспільству обходиться значно дешевше аніж реалізація інститутів кримінального переслідування і кримінальної відповідальності. Пояснюється це тим, що шкода, яка завдається жертві злочину майже ніколи не відшкодовується в повному обсязі і такий стан правосуддя все більш і більш не задовольняє суспільство. Майже через 3 – 4 роки злочинці не сприймають позбавлення волі як покарання за скоєний злочин і адаптуючись до режиму утримання живуть відособленим в’язничним життям, пропитуючись антисоціальним середовищем, здобувають злочинні навички та стають носіями тюремної субкультури [64, с. 361 – 365; 421 – 422]. Державі дорого обходиться проведення ОРД, процедура кримінального провадження та адміністративного нагляду, забезпечення життєдіяльності ув’язнених та реалізація програм щодо їхньої адаптації та надання допомоги після відбуття покарання. З огляду на це, очевидною є пріоритетність превенції злочинів над усіма іншими інституціями протиборства злочинності. Превенція починається з моменту виявлення злочинного умислу і здійснюється до моменту початку реалізації цього умислу в діях. Якщо превенція досягла своєї мети виключається необхідність реалізації алгоритму дій щодо попередження, запобігання та припинення, які є категоріями більш наближеними до стадій злочину, а відповідно більш ризиковими в розумінні суспільної безпеки.

Доречно вказати й на пізнавальне значення превентивної діяльності. Застосування превентивних заходів є гносеологічною засадою для пізнання суб’єктивної сторони злочину. Факт раніше виявленого наміру вже свідчить про форму вини, вказуючи на ознаки навмисності вчинку. У разі завчасно встановленого умислу значно звужується обсяг пізнання форми вини через виключення сумнівів стосовно імовірності скоєння злочину з необережності. В процесі превентивної діяльності оперуповноважений може з’ясувати і мету, і мотив задуманого злочину, що у майбутньому значно полегшить їх процесуальне встановлення та фіксацію, оскільки він буде зорієнтований в джерелах інформації про них.

Розмірковуючи про зміст превенції слід зауважити, що превенцію злочинів можна розглядати як поняття, і як вид діяльності. Зрозуміло, що кожна з цих категорій буде мати свій зміст. Оскільки в цьому підрозділі мова переважно йде про дефініцію, відповідно і зміст превенції буде розглянуто суто в понятійному аспекті. Питання про зміст превенції, як виду діяльності, замовчуватися не буде і, виходячи з логіки послідовності викладу матеріалу воно розглянуто у другому розділі цієї роботи.

Характерною ознакою оперативно-розшукової превенціє є її етико-правовий фундамент. Майже усі правові норми, які потребують вжиття превентивних заходів є відсильними (бланкетними). Вони не встановлюють суто правову «матрицю» превентивної поведінки. Застосовувати превентивні заходи в процесі оперативної роботи безпосередньо вимагають норми етики та моралі. Право лише зобов’язує виконувати етичні та моральні приписи, а останні передбачають суспільно-корисну та людинолюбну поведінку.

Найбільш важливим елементом змісту оперативної превенції є її психологічний компонент, в якому містяться три елемента – виявлення, вплив та мета. Характер усіх превентивних дій спрямовується на виявлення умислу та учинення психологічного впливу на особу, яка має намір («голий умисел») вчинити злочин. Метою превенції є недопущення реалізації злочинних намірів і бажань в будь-яких фактичних проявах діяння, яке карається Кримінальним кодексом. За своїми якісними властивостями зміст превенції є змістом спілкування, в результаті якого здійснюється вплив на особу.

«Спілкування – це тонкий, багатоплановий процес встановлення і розвитку міжособистісних контактів, обумовлений спільною діяльністю та відносинами між людьми, які складаються з різних приводів» [65, с. 373]. Спілкування є властивістю усіх вищих істот, однак у людей воно набуває вельми специфічних форм, оскільки результатом такого спілкування може бути зміна поглядів і навіть свідомості.

У вітчизняній психології переважно не відокремлюють спілкування та діяльність, розглядаючи перше поняття як вид активності, який перебуває у кореляційному зв’язку з діяльністю особи [66, с. 136]. Водночас, спілкування не зводиться лише до обміну інформацією, або до взаємодії суб’єктів, чи до впливу одної особи на іншу. Спілкування є багатофункціональним елементом психічної діяльності особи – у взаємовідносинах.

В самому ж спілкуванні виокремлюють: зміст, мету та засоби. Зміст спілкування це інформація, яка передається між особами. До речі, змістом спілкування можуть бути відомості про внутрішні мотиваційні або емоційні стани, про наявні потреби особи, його бажання. Мета спілкування – те, заради чого у людини виникає даний вид активності. Метою спілкування може бути спонукання іншого до певних дій або навпаки, попередження про те, від чого слід утримуватися. Кількість таких цілей дуже багатоманітна і обумовлена різноманітністю людських потреб: соціальних, культурних, пізнавальних, творчих, фізіологічних тощо. Засобами спілкування є знакові системи та мова [67, с. 432 – 433].

Зміст поняття превенції злочинів оперативними підрозділами ОВС розкривається і через розуміння «діяльності» суб’єктів ОРД. Діяльність є суттєвою ознакою змісту оперативної превенції. По-перше, діяльність є актом активної поведінки щодо виявлення умислу на вчинення злочину та його усунення. По-друге, така діяльність здійснюється лише уповноваженими суб’єктами, тобто особами, які обіймають певні посади в оперативних підрозділах ОВС України. По-третє, як і будь яка діяльність правоохоронних органів превентивна діяльність суб’єктів ОРД повинна засновуватись на вимогах законності та ґрунтуватися на принципах ОРД. З цього виходить, що будь-які превентивні заходи повинні виконуватися у межах законних дій, здійснюватися способами, які передбачені законодавством і не суперечити норам етики та моралі.

Безумовно, суб’єкти оперативної превенції, в аспекті взаємодії, можуть використовувати усі сили ОРД, зокрема допомогу громадськості, конфідентів, працівників інших служб та підрозділів МВС України, будь-яких державних органів. З метою превенції злочинів суб’єкти ОРД можуть використовувати усі методи ОРД, які можливо застосовувати до заведення оперативно-розшукової справи, використовувати психологічні способи виявлення умислу особи на скоєння злочину, психологічні прийоми переконання та усунення злочинних намірів.

Здійснюючі превентивну діяльність не слід нехтувати спеціальними принципами ОРД. Завжди слід дотримуватися принципу наступальності, конфіденційності та конспіративності, цілеспрямованості, гуманності та моральності, поєднувати гласні та негласні методи і способи оперативно-розшукових дій. В сенсі цих принципів превентивна діяльність їм підкоряється.

 Список використаних джерел:

 

  1. Гетманова А. Д. Учебник по логике / А. Д. Гетманова. – М. : ЧеРо, 1996. – 304 с.
  2. Новый Завет и Псалтирь / [Христианское общество «Гедеон»] : Gideons, 2003. – 659 с.
  3. На латыни, про латынь : Латинская грамматика [Електронний ресурс] / Latin Pro.info. – Електрон. дані, 2012. – Режим доступу: http://www.latinpro.info/latin_ grammaticae_casus.php, вільний. – Заголов. з екрану. – рос. мова.
  4. Латинско-русский словарь / Составил А. М. Малинин. – М. : Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1961. – 764 с.
  5. Сучасний словник іншомовних слів / Уклали: О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк. – К. : Довіра, 2006. – 789 с.
  6. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с.
  7. Тлумачний словник сучасної української мови / Укладачі Л. П. Коврига, Т. В. Ковальова, В. Д. Пономаренко. / За ред. доктора філолог. наук, проф. В. С. Калашника. – Харків : Белкар-книга, 2005. – 800 с.
  8. Український лінгвістичний портал : Словники України on-line [електронний ресурс] / Український мовно-інформаційний фонд НАН України. – Електрон. дані, 2012. – Режим доступу: http://www.ulif.org.ua/UMIF, вільний. – Заголов. з екрану. – укр. мова.
  9. Виноградов В. В. Русский язык. Грамматическое учение о слове / В. В. Виноградов. – М. : Высш. шк., 1972. – 616 с.
  10. Покровский М. М. Избранные работы по языкознанию / М. М. Покровский. – М., 1959 – 142 с.
  11. Звегинцев В. А. Семасиология / В. А. Звегинцев. – М. : Отдел литературы и языка АН СССР, 1948. – 116 с.
  12. Ошо Раджниш. Пустая лодка / Бхагван Шри Раджниш. – СПб. : Общество Ведической культуры, 1995. – 196 с.
  13. Кудрявцев В. Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования : Учеб. пособие / В. Н. Кудрявцев. – М. : «Форум-Инфра-М», 1998. – 216 с.
  14. Уголовное право Российской Федерации. Общая часть : Учебник / Под ред. А. И. Рарога. – М. : Юристъ, 2004. – 511 с.
  15. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації : Навч. посіб / В. О. Навроцький. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
  16. Бажанов М. И. Уголовное право Украины : учебное пособие / М. И. Бажанов. – Днепропетровск : «Пороги», 1992. – 168 с.
  17. Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украины / Под ред. Н. И. Мельника, Н. И. Хавронюка. – К. : Издательство А.С.К., 2004. – 1216.
  18. Скакун О. Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): Учебник / О. Ф. Скакун. – Харьков : Эспада, 2005. – 840 с.
  19. Попередження та викриття злочинів у сфері економіки підрозділами Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України : Навч. посіб., Л. П. Скалозуб, М. Г. Вербенський, В. І. Василипчук та ін. / За ред. проф. О. М. Джужі – К. : РВВ МВС України, 2011. – 520 с.
  20. Ольховська С. М. Профілактика злочинів у сфері економічної злочинності / С. М. Ольховська // Попередження злочинів суб’єктами оперативно-розшукової діяльності : матеріали наук.-практ. конф. / МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х. : ХНУВС, 2010. – С. 111 – 112.
  21. Пчолкін В. Д. Поняття та роль оперативно-розшукової профілактики у запобіганні злочинам / В. Д. Пчолкін // Попередження злочинів суб’єктами оперативно-розшукової діяльності : матеріали наук.-практ. конф. / МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х. : ХНУВС, 2010. – С. 15 – 17.
  22. Кириченко О. В. Класифікація заходів оперативно-розшукової профілактики / О. В. Кириченко // Попередження злочинів суб’єктами оперативно-розшукової діяльності : матеріали наук.-практ. конф. / МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х. : ХНУВС, 2010. – С. 91 – 93.
  23. Марков В. В. Попередження злочинів: зміст поняття / В. В. Марков // Попередження злочинів суб’єктами оперативно-розшукової діяльності : матеріали наук.-практ. конф. / МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х. : ХНУВС, 2010. – С. 99 – 100.
  24. Бандурка А. М. Противодействие преступности: война терминов, понятие, общая характеристика / А. М. Бандурка, Л. М. Давыденко // Право і Безпека : науковий вісник. – 2004. – № 3. – С. 7 – 11.
  25. Литвинов А. Н. Профилактика преступлений. От теории к практике : научно-практическое пособие / А. Н. Литвинов, Т. С. Гавриш. – М. : ИКФ «ЭКМОС», 2003. – 160 с.
  26. Лекарь А. Г. Профилактика преступлений / А. Г. Лекарь. – М. : «Юрид. лит», 1972. – 104 с.
  27. Оперативно-розшукова діяльність : Навч. посіб. / Є. М. Моісеєв, О. М. Джужа, Д. Й. Никифорчук та ін. / За заг. ред. проф. О. М. Джужі. – К. : Правова єдність, 2009. – 310 с.
  28. Голина В. В. Попередження злочинності правоохоронними органами / В. В. Голина. – К. : НМК ВО, 1991. – 92 с.
  29. Литвинова Г. П. Профілактика злочинів: управлінський аспект / Литвинова Г. П., Литвинов О. М. – Херсон : Айлант, 2001. – 88 с.
  30. Мельник М. Г. Структура процесу профілактичної діяльності / М. Г. Мельник // Наше право. – 2005. – № 2. – С. 62 – 66.
  31. Козаченко И. П. Оперативно-розыскная профилактика / И. П. Козаченко. – К. : КВШ МВД СССР, 1991. – 102 с.
  32. Галахов С. С. Концептуальные основы предупреждения преступлений оперативными подразделениями органов внутренних дел / С. С. Галахов, Л. В. Петрушкина // Российский следователь. – 2005. – № 5. – С. 21 – 26.
  33. Миньковский Г. М. Проблемы законности в деятельности по предупреждению преступлений / Г. М. Миньковский // Профилактика правонарушений: перспективы исследований. – Рига, 1990. – С. 18 – 21.
  34. Корж В. П. Теоретические основы методики расследования преступлений, совершаемых организованными преступными образованиями в сфере экономической деятельности : монография / В. П. Корж. – Харьков : Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2002. – 412 с.
  35. Салтевський М. В. Криміналістика : навчально-довідковий посібник / М. В. Салтевський. – К., 1996. – 159 с.
  36. Белкин Р. С. Криминалистическая энциклопедия. / Р. С. Белкин. – М. : Мегатрон ХХІ, 2000. – 334 с.
  37. Флягин А. П. Взаимодействие органов внутренних дел с общественностью в профилактике правонарушений / А. П. Флягин, Д. Ф. Кичатов. – К. : РИО МВД УССР, 1997. – 212 с.
  38. Михайличенко А. О. Проблемні питання оперативно-розшукової профілактики злочинів у сучасних умовах / А. О. Михайличенко // Проблеми наукового забезпечення вдосконалення й розвитку оперативно-розшукової діяльності в Україні. – 2008. – № – 4 (ч. 2). – С. 67 – 72.
  39. Солодовников С. А. Оперативно-розыскная профилактика: понятие, особенности, сфера функционирования / С. А. Солодовников // Вестник Московского университета МВД России. – 2004. – № 4. – С. 77 – 79.
  40. Погребняк С. В. Профілактична діяльність при розкритті та розслідуванні злочинів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.09 / С. В. Погребняк. – Одеса, 2010. – 20 с.
  41. Горшенич К. М. Деятельность органов расследования, прокурора и суда по предупреждению преступлений / К. М. Горшенич, Г. О. Густов. – М. : ВНИИ криминалистики при Прокуратуре СССР, 1963. – 97 с.
  42. Бабакін В. М. Діяльність транспортної міліції України щодо профілактики адміністративних правопорушень у сфері пасажирських та вантажних перевезень : дис. …кан. юрид. наук : 12.00.07 / В. М. Бабакін. – Харків, 2009. – 204 с.
  43. Портнов И. П. Теоретические аспекты объекта и предмета профилактики преступлений / И. П. Портнов // Вопросы совершенствования работы подразделений милиции общественной безопасности : Сборник науч. труд. – М., 1996. – С. 108 – 111.
  44. Козубовский П. М. Профилактическая деятельность: модель комплексной программы борьбы с преступностью в советском обществе / П. М. Козубовский // Тенденции преступности и их предупреждение : Матер. Всесоюзной науч.-практ. конф. – Одесса, 1975. – С. 45 – 51.
  45. Миронюк Т. В. Актуальні проблеми оперативно-розшукової профілактики злочинів / Т. В. Миронюк // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – № 2. – С. 17 – 25.
  46. Сура О. М. Попереджувально-профілактична спрямованість діяльності ОВС в сучасній теорії ОРД / О. М. Сура // Методологічні проблеми теорії та практики оперативно-розшукової діяльності в сучасних умовах : Вісник ЛАВС МВС ім. 10-річчя незалежності України, спец. вип. – 2004. – № 2, ч. 1 – С. 3 – 18.
  47. Черепненко О. О. Поняття, сутність і значення попередження злочинності / О. О. Черепненко // Методологічні проблеми теорії та практики оперативно-розшукової діяльності в сучасних умовах : Вісник ЛАВС МВС ім. 10-річчя незалежності України, спец. вип. – 2005. – № 4, ч. 1 – С. 137 – 142.
  48. Юхно О. О. Теорія та практика оперативно-розшукового запобігання злочинам органами внутрішніх справ: монографія / О. О. Юхно. – Одеса : Інтерпринт, 2010. – 368 с.
  49. Кондратьєв Я. Ю. Теоретичні, правові та оперативно-тактичні засади запобігання злочинам оперативними підрозділами кримінальної міліції: монографія / Я. Ю. Кондратьєв. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2004. – 444 с.
  50. Крєпаков І. О. Попередження та розкриття вимагання оперативними підрозділами ОВС України: дис. …канд. юрид. наук : 12.00.09 / І. О. Крєпаков. – Харків, 2011. – 236 с.
  51. Словник української мови, Т. 6. – К. : Наукова думка, 1975. – 832 с.
  52. Словник української мови, Т. 3. – К. : Наукова думка, 1972. – 744 с.
  53. Етимологічний словник української мови: у 7 т. – К. : Наукова думка, 1982 – ., Т. 2: Д – Копці., 1985. – 573 с.
  54. Етимологічний словник української мови: у 7 т. – К. : Наукова думка, 1982 – ., Т. 4: Н – П., 2003. – 657 с.
  55. Етимологічний словник української мови: у 7 т. – К. : Наукова думка, 1982 – ., Т. 1: А – Г., 1982. – 634 с.
  56. Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного слововживання / С. І. Головащук. – К. : Наукова думка, 2004. – 448 с.
  57. Наказ МВС України від 25.06.2001 р. № 507 «Про затвердження Настанови про діяльність органів і підрозділів внутрішніх справ України з попередження злочинів» [Текст] / Міністерство внутрішніх справ України. – К., 2001. – 14 с.
  58. Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ України : схвалений колегією МВС України 5 жовтня 2000 року № 7 [Текст] / ГУРОС МВС України // Іменем закону. – 2000. – № 44 від 27.10.2000. – С. 4.
  59. Лао-Цзы. Афоризмы и высказывания [Електронний ресурс] / Aforizm.info. – Режим доступу: http://www.aforizm.info/author/lao-tszy/, вільний. – Заголов. з екрану. рос. мова.
  60. Сиддхартхе Гаутама. Афоризмы : Афоризмы про мысли [Електронний ресурс] / Letter. – Режим доступу: http://letter.com.ua/aphorism/misl2.php, вільний. – Заголов. з екрану. рос. мова.
  61. Конфуций. Афоризмы : Афоризмы про мысли [Електронний ресурс] / Letter. – Режим доступу: http://letter.com.ua/aphorism/misl2.php, вільний. – Заголов. з екрану. рос. мова.
  62. Паскаль Блез. Афоризмы : Афоризмы про мысли [Електронний ресурс] / Letter. – Режим доступу: http://letter.com.ua/aphorism/misl2.php, вільний. – Заголов. з екрану. рос. мова.
  63. Пушкин А. С. Домик в Коломне [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.ru /LITRA /PUSHKIN/kolomna.txt, вільний. – Заголов. з екрану. рос. мова.
  64. Шнайдер Г. Й. Криминология / Г. Й. Шнайдер. – М. : Издательская группа «Прогресс» – «Универс», 1994. – 504 с.
  65. Романов В. В. Юридическая психология / В. В. Романов. – М. : Юристъ, 2000. – 488 с.
  66. Словарь практического психолога / Сост. С. Ю. Головин. – Минск: Харвест, М.: «Издательство АСТ», 2003. – 800 с.
  67. Немов Р. С. Психология. Учебник для студентов высш. учеб. заведений. В 3 кн. Кн. 1. Общие основы психологии. – 2-е изд. – М. : Просвещение: ВЛАДОС, 1995. – 576 с.

 

© С. О. Сафронов, 2013

© ХНУВС, 2013



[1] Див. Євангеліє від Іоанна у Новому Заповіті (Іоанн 1:1) [2, с. 180].

[2] У латинській мові «prae» – використовується і як прислівник (самостійна частина мови, яка означає ознаки дій) і як аблатив (відмінок). В архаїчній латині було вісім відмінків. Аблатив – похідний відмінок, який відповідав на питання «звідки?». У класичній латині такого відмінку немає. В українській мові аблатив може відповідати родовому або орудному відмінку [3].

[3] Під терміном «образ» автор розуміє зумовлено сигнальну інформацію пам’яті; інформаційну модель усвідомленої дійсності, яка містить в собі заздалегідь визначені орієнтовні реакції людини.

[4] Зміст поняття – сукупність суттєвих ознак однорідних предметів [1, с. 29].

[5] Обсяг (об’єм) поняття – клас (множина) узагальнених в ньому предметів [1, с. 29].

[6] На увазі мається «Уложение о наказаниях уголовных и исправительных» 1845 року.

[7] Див. працю В. О. Навроцького «Основи кримінально-правової кваліфікації» [15, с. 156 – 159].

[8] Більш докладніше питання щодо напрямків та меж правового регулювання розглянуто в енциклопедичному курсі з теорії держави та права під авторством О. Ф. Скакун [18, с. 315 – 320].

[9] Наприклад, див. працю О. М. Бандурки та Л. М. Давиденко [24, с. 7 – 11]

[10] Нажаль пан С. В. Погребняк не врахував логічний закон зворотних відносин між обсягом і змістом понять, що призвело до паралогізмів у його судженнях з приводу їх співвідношення, особливо стосовно «профілактики» та «попередження». Імовірно, що він прагнув прийти лише до певних понятійних умовностей, для зручності в оперуванні понятійним апаратом дисертації.

[11] Див. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність». Наприклад, статтю першу у якій зазначено, що завданням ОРД є «припинення» правопорушень. Згідно зі статтею 7 цього ж Закону обов’язком оперативних підрозділів є «попередження» та «припинення» злочинів, здійснення «профілактики» правопорушень. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону застосування певних оперативно-розшукових заходів можливо лише з метою «запобігти» злочинові. У частині 14 ст. 9 зазначено, що оперативно-розшукові заходи, пов’язані з тимчасовим обмеженням прав людини, проводяться з метою «запобігання» злочинам та їх «припинення». Стаття 10 зазначеного Закону дозволяє використовувати матеріали оперативно-розшукової діяльності для «попередження» і «припинення» злочинів.

[12] Автор має на увазі тезаурус усіх наук та інститутів кримінального та кримінально-процесуального права.

[13] Окрім поняття «запобігання конкретним злочинам» О. О. Юхно сформулював дефініцію «оперативно-розшукового запобігання злочинам ОВС», визначивши її як «систему оперативно-розшукових та управлінсько-службових дій, здійснюваних гласно і негласно працівниками оперативних підрозділів органів внутрішніх справ в цілях виявлення і запобігання злочинам, що замишляються або готуються, виявлення, припинення і розкриття злочинів на стадії замаху, установлення і викриття оперативно-розшуковими засобами осіб, які їх готують, вчиняють або вчинили, своєчасний розшук злочинців та осіб, що безвісті зникли» [48, с. 40].

Аналіз цього визначення дозволяє інтерпретувати оперативно-розшукове запобігання як діяльність, котра здійснюється і на етапі «голого умислу», і на стадіях готування до злочину (ст. 14 КК України) та замаху на злочин (ст. 15 КК України), зокрема на стадії закінченого злочину. Обсяг поняття «запобігання» чомусь значно розширюється специфічними ознаками таких понять як «розкриття злочинів», «розшук злочинців» та «розшук безвісті зниклих осіб». По суті всі ці види діяльності охоплюються іншими понятійними категоріями, такими як «завдання» та «компетенція» оперативних підрозділів.

[14] «Недопущення злочину» є загальним родовим поняттям по відношенню до понять «профілактика», «превенція», «попередження», «запобігання» та «припинення».

[15] Похідними злочинами можливо вважати ті злочини, скоєння яких перебуває у причинному зв’язку зі злочином, якій скоївся раніше. Наприклад: приховування злочину (ст. 396 КК); перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386 КК); приховування майна (ст. 388 КК) тощо.

[16] В католицизмі смертними гріхами вважається: гординя, заздрість, гнів, смуток (ледарство), захланність, черевоугодництво, хіть.

Orphus

© library.ua

Постоянный адрес данной публикации:

http://library.ua/m/articles/view/Поняття-превенції-злочинів

Похожие публикации: LRussia LWorld Y G


Публикатор:

Сергей СафроновКонтакты и другие материалы (статьи, фото, файлы и пр.)

Официальная страница автора на Либмонстре: http://library.ua/Sergiys

Искать материалы публикатора в системах: Либмонстр (весь мир)GoogleYandex

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

С.О. Сафронов, Поняття превенції злочинів // Киев: Библиотека Украины (LIBRARY.UA). Дата обновления: 06.07.2016. URL: http://library.ua/m/articles/view/Поняття-превенції-злочинів (дата обращения: 16.12.2017).

Найденный поисковым роботом источник:


Автор(ы) публикации - С.О. Сафронов:

С.О. Сафронов → другие работы, поиск: Либмонстр - РоссияЛибмонстр - мирGoogleYandex

Комментарии:



Рецензии авторов-профессионалов
Сортировка: 
Показывать по: 
 
  • Комментариев пока нет
Свежие статьиLIVE
Публикатор
Сергей Сафронов
Харьков, Украина
1326 просмотров рейтинг
06.07.2016 (528 дней(я) назад)
0 подписчиков
Рейтинг
0 голос(а,ов)

Похожие статьи
У статті викладені рекомендації щодо організаційно-тактичних засад превентивної діяльності оперативних підрозділів ОВС України стосовно осіб з «голим умислом» на вчинення злочину. В статье излагаются рекомендации, касающиеся организационно-тактических основ превентивной деятельности оперативных подразделений органов внутренних дел Украины в отношении лиц с «голым умыслом» на совершение преступления.
Каталог: Право 
528 дней(я) назад · от Сергей Сафронов

Поняття превенції злочинів
 

Форум техподдержки · Главред
Следите за новинками:

О проекте · Новости · Отзывы · Контакты · Реклама · Помочь Либмонстру

Украинская цифровая библиотека ® Все права защищены.
2014-2017, LIBRARY.UA - составная часть международной библиотечной сети Либмонстр (открыть карту)


LIBMONSTER - INTERNATIONAL LIBRARY NETWORK