LIBRARY.UA - цифровая библиотека Украины, репозиторий авторского наследия и архив

Зарегистрируйтесь и создавайте свою авторскую коллекцию статей, книг, авторских работ, биографий, фотодокументов, файлов. Это удобно и бесплатно. Нажмите сюда, чтобы зарегистрироваться в качестве автора. Делитесь с миром Вашими работами!

Libmonster ID: UA-8871
Автор(ы) публикации: С.О. Сафронов
Учреждение образования \ работы: ХНУВС
Источник: статья

поделитесь публикацией с друзьями и коллегами

УДК 343.85                                                          

                                                                              С. О. Сафронов,

кандидат юридичних наук, доцент,

                                                           професор кафедри ОРД

                                                                   Харківського національного

                                                                       університету внутрішніх справ

 

Організація превентивної діяльності оперативних

підрозділів органів внутрішніх справ України

 У  статті викладені рекомендації щодо організаційно-тактичних засад превентивної діяльності оперативних підрозділів ОВС України стосовно осіб з «голим умислом» на вчинення злочину.

 * * *

В статье излагаются рекомендации, касающиеся организационно-тактических основ превентивной деятельности оперативных подразделений органов внутренних дел Украины в отношении лиц с «голым умыслом» на совершение преступления.

 * * *

The article published by recommendations for preventive action police detectives of Ukraine at a time when an individual is at the stage criminal plan, with only the intention to commit a crime and nothing makes to carry it out.

 

Проблемами щодо недопущення скоєння злочинів займалося багато вчених. Майже у кожному підручнику з оперативно-розшукової діяльності в тому чи іншому обсязі розглядається питання з приводу профілактики, попередження або припинення злочинів. Не обділені цим питанням і дисертаційні дослідження. До речі, діяльність правоохоронців, яка випереджає злочини є предметом не лише ОРД, а й інших галузей знань, наприклад криміналісти, кримінології, психології, соціології тощо.

Тематика профілактики, попередження та запобігання злочинів була докладно висвітлена у фундаментальних працях та дисертаційних дослідженнях: В. В. Голини [1], А. Г. Лекаря [2], О. М. Литвинова [3], І. П. Козаченко [4], Я. Ю. Кондратьєва [5], С. В. Погребняк [6], О. О. Юхно [7] та інших вчених.

Критично осмислюючи точки зору різних авторів, зокрема й тих, які вище не згадувалися, слід зазначити на певні неточності у розумінні етапності механізму діяльності злочинця в контексті поглядів на співвідношення понять «профілактика», «превенція», «попередження», «запобігання» та «припинення». Так, при визначенні обсягу та змісту цих понять науковцями ігнорувалось вчення кримінального права про «виявлення злочинного умислу». Очевидним є те, що злочин – конгломерат всіх видів діяльності особи, зокрема й психічної. Саме психічна діяльність є детермінуючим фактором у механізмі злочину. Адже здебільшого до того, як вчинити дію, людина замишляє її, іноді вичікує деякий час, а лише потім діє. Іншими словами, напередодні злочину відбувається його розумове моделювання.

Кримінальне право враховує цю обставину, у зв’язку з чим приділяє належну увагу питанням виявлення умислу. Під «виявленням умислу» в кримінальному праві розуміється зовнішній прояв у будь-якій комунікаційній формі бажання чи наміру скоїти злочин, без вчинення актів дії. Іншими словами його називають «голим умислом», маючи на увазі наявність думок про скоєння злочинів у поєднанні з фактичною бездіяльністю їх реалізації.

В сучасній теорії кримінального права України «голий умисел» не вважається стадією злочину, бо умисел без діянь не карається. Без певних дій думки і бажання, мета та мотиви, наміри і вольова спрямованість в Україні не є злочином, хоча саме вони лежать в основі його генезису. «Голий умисел», як початковий етап у механізмі діяльності суб’єкта злочину, знаходячись в стані «де-факто» чомусь залишається поза увагою теоретиків і практиків ОРД. Саме ця обставина окреслила аспекти актуальності та змісту наукового завдання. Теоретичне вирішення цієї проблеми має і суто прикладне значення, що вбачається через призму нормативних обов’язків оперативних підрозділів виявляти, попереджати і припиняти злочини; виявляти причини та умови, які сприяють вчиненню злочинів; здійснювати профілактику правопорушень (див. ст. 7 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Метою цієї статті є практична потреба висвітлити результати наукових досліджень щодо присікання злочинних помислів силами ОРД, а також закладання ідеї про превентивну діяльність ОВС, як одного із напрямків боротьби зі злочинністю.

Викладений нижче матеріал ґрунтувався на гіпотетичних умовностях авторської дефініції за змістом якої оперативну превенцію злочинів пропонується розглядати як засновану на етико-правових принципах і приписах законодавства діяльність суб’єктів ОРД щодо виявлення помислу на вчинення злочину та здійснення психологічного впливу на його носія з метою недопущення реалізації злочинних задумів, намірів і бажань в будь-яких фактичних проявах діяння.

Емпірику досліджень склали матеріали анкетування та інтерв’ю 100 працівників оперативних підрозділів та слідчих ОВС України, анкетування 100 осіб, засуджених за різні види злочинів, а також матеріали 400 кримінальних справ, порушених за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 115, 121, 122, 125, 126, 127 КК України.

Організація превентивної діяльності оперативних підрозділів є узагальненим поняттям, яке характеризує різні рівні цієї роботи, а тому є неоднозначним за своїм змістом та структурою. Слово «організація» (від лат. organize – влаштування) має багато тлумачень, але всі вони єдині в одному – організація, як вид діяльності, це процес (сукупність дій), який призводить до утворення і вдосконалення взаємозв’язків між частинами цілого, між окремими частинами системи. У соціальному значенні організація будь-якої діяльності типізується доцільністю, метою діяльності та плановістю.

Доцільність превенції вельми очевидна. У разі переконання особи та усуненні її злочинних задумів, при вдалому відведенні її від злочинних намірів ніякої потреби в проваджені наступних форм ОРД немає. Це означає, що сили та засоби ОРД можуть бути спрямовані на більш важливі ситуації, які потребують оперативного втручання внаслідок більшого ступеня суспільної небезпеки злочинних проявів.

Кінцевою метою превенції злочинів є усунення злочинного задуму або наміру, позбавлення особи рішучості вчинити правопорушення. Стратегічна мета превенції полягатиме у недопущенні переходу задуму в дієві акти поведінки. Проміжкова мета визначається конкретною ситуацією превенції, а також тактичною ситуацією, яка виникає при застосуванні певних превентивних заходів.

Планування превенції є дворівневим. Перший рівень планування є суто організаційно-управлінським, і він стосується керівників оперативних підрозділів. На цьому рівні забезпечується ефективність функціонування правоохоронної системи в аспекті превенції злочинів. Завданням керівників оперативних підрозділів є: 1) створення належних умов для превентивної діяльності; 2) формування у особового складу оперативного підрозділу мотиваційного чинника  на здійснення превентивної роботи; 3) навчання заходам превенції; 4) організація превентивної взаємодії між оперативними підрозділами та іншими службами ОВС, з громадськістю тощо.

Найбільш сприятливими умовами для ефективної організації превенції злочинів є зміна критеріїв оцінки результатів роботи оперативних підрозділів ОВС України. Втім це не нова пропозиція, оскільки впродовж не одного десятиліття і теоретики і практики вказують на недоцільність оцінки професіоналізму та продуктивності діяльності оперуповноваженого лише за показниками кількості виявлених, розкритих або розслідуваних ним злочинів. Обов’язково слід враховувати кількість злочинів, які не відбулися завдяки застосуванню заходів превенції, зокрема й попередження. Криміногенна ситуація зміниться на краще з того часу, коли заходи профілактики, превенції та попередження злочинів будуть заохочуватися на одному рівні з кількістю виявлених та розслідуваних злочинів.

Величезна роль в управлінському плануванні превенції відіграє питання контролю за її суб’єктами. Керівники органів внутрішніх справ повинні з’ясовувати причини через які працівники оперативного підрозділу та конфіденти вчасно не виявили злочинний задум, а виявивши такий нічого не робили для його усунення. У разі ж надходження відомостей про наявність у певної особи злочинного задуму необхідно виключати ситуації очікування початку злочинної діяльності, не можна сидіти склавши руки та допускати щоб особа вчинила готування або замах на злочин. Варто діяти, застосовуючи заходи превенції та попередження, контролювати наміри і вчинки особи, випереджаючі його дієві злочинні прояви.

Керівникам оперативних підрозділів доцільно контролювати завдання, які надаються конфідентам та питатиме з підлеглих про причини відсутності завдань, спрямованих на виявлення злочинного задуму та наміру, завдань щодо їх усунення. Якщо злочин було скоєно у існуючому полі агентурної мережі завжди слід з’ясовувати питання про придатність конфідентів до превентивної роботи, а саме оцінювати ступінь їх здібностей до виявлення ознак злочинного помислу, здатність розпізнавати осіб, схильних до актуалізації кримінальних мотивацій, оцінювати вміння чинити психокорекцію і переконувати людину. Конфідентів, які позитивно не проявили себе в показниках превентивної діяльності доцільно “відсіювати” або орієнтувати на виконання інших оперативних завдань.

Безпосередньо керівникам всіх рівнів та служб ОВС слід більш вимогливо ставитися до виконання підлеглими вимог п. 17.6 наказу МВС України від 10 березня 2010 р. № 75 у якому зазначено, що «працівники всіх структурних підрозділів (служб) ОВС у процесі оперативно-службової діяльності або неформального спілкування з громадянами в службовий та неслужбовий час, у разі отримання відомостей, які можуть представляти інтерес для ОВС, надають рапорти про отриману інформацію безпосередньому керівникові структурного підрозділу (служби) ОВС. Керівники структурних підрозділів упродовж однієї доби надають рапорти начальникові кримінальної міліції ОВС. Після безпосереднього ознайомлення з інформацією, якщо отримані відомості представляють інтерес для ОВС, начальник кримінальної міліції ОВС накладає резолюцію про внесення цієї інформації до бази даних „Електронний рапорт”» [8, с. 38].

До речі, згідно з п. 17. 3. зазначеного вище наказу, в рапорті у довільній формі викладається зміст отриманої інформації та інші відомості, взаємопов’язані з цією інформацією, зокрема щодо схильних до правопорушення осіб, приналежності до неофіційних, заборонених, радикально налаштованих організацій, та іншої інформації, яка може сприяти профілактиці правопорушень. Як бачите законодавством навіть передбачено і первинний документ, у якому слід відображати інформацію про виявлений задум на вчинення злочину – рапорт, і вторинний документ інформаційно-облікового характеру – «електронний рапорт».

Окрім цього, у разі виявлення злочинного наміру в процесі здійснення особистого пошуку цей факт повинен фіксуватися в рапорті оперуповноваженого, а якщо така інформація надійшла від конфідентів вона також повинна оформлятися документально, у ніякому разі не замовчуватися. Нажаль, цьому питанню на практиці приділяється вкрай мало уваги, перевага надається документуванню фактів готування, замаху або закінченому злочину. З цієї причини не здійснюється превентивна діяльність, а робота оперативного підрозділу зводиться лише до виконання функцій кримінального переслідування. Наявність документів, у яких констатується факт виявленого у індивідуума злочинного помислу буде спонукати оперуповноваженого застосовувати заходи превенції. Ось чому так важливо налагодити виконавчу дисципліну стосовно документального оформлення відомостей про наявні у особи злочинні задуми та наміри.

Другий рівень планування превенції злочинів є суто виконавчим, він стосується осіб, які безпосередньо здійснюють ОРД, перебуваючи на посадах оперуповноважених. Цей рівень планування залежить від змісту превенції як прикладної діяльності. У цьому розумінні превентивна діяльність складається з таких елементів:

1)    виявлення задуму або наміру особи на вчинення злочину;

2)    визначення внутрішніх мотивацій особи та зовнішніх детермінантів, які породжують (підтримують) злочинні задуми та наміри;

3)    визначення особливостей психіки фігуранта превенції;

4)    визначення способів превентивного впливу;

5)    визначення інтенсивності превентивного впливу;

6)    визначення суб’єктів та інспіраторів[1] превентивної роботи;

7)    перевірка результатів превентивного впливу та з’ясування ступеня сталості (стабільності) психологічної настанови на правомірну поведінку.

Відповідно, планування оперативно-розшукової превенції повинно бути покроковим, з урахуванням вказаних вище елементів та їх специфіки. Кожний з названих елементів перебуває у кореляційному зв’язку з іншими, обумовлюється потребою синтезу знань, що забезпечить усвідомлений та цілісний процес планування превентивної діяльності, а не фрагментарне визначення його окремих напрямків.

Плануючі превентивну діяльність перш за все слід зрозуміти, що задум та намір на вчинення злочину є різними поняттями. Знання про їхню різницю має прикладне значення оскільки дозволяє вирішувати питання про інтенсивність превентивного впливу та відповідні способи превенції. Отже розглянемо цю різницю.

Задум на вчинення злочину це усвідомлена потреба, при цьому в подумах усвідомлюється не тільки об’єкт потреби, але і можливі способи її задоволення. Будучи продуктом розумової діяльності людини задум характеризує уявний стан готовності людини виконати які-небудь дії але, без прояву устремлінь. На відміну від думки, задум супроводжується наявністю умовиводів, мотиваційними установками та мотиваційними станами (зокрема сумнівами, невпевненістю, розгубленістю, страхом, надією), вабленнями та бажаннями, і безумовно, довготривалістю, незабутністю. Само слово «за/дум» (інакше кажучи за думкою) розкриває сутність послідовності психічного процесу, тобто після думки, якщо вона була сприйнята, йде інший за якістю мотиваційний чинник – задум. Недаремно Кузьма Прутков наставляв: «Дивись в корінь». В таких випадках завжди захоплюєшся величчю слова і мудрістю його першотворця.

Намір це функціональне утворення психіки, побудник поведінки, результат впливу потреби та інтелектуальної активності з усвідомленням засобів досягнення мети. Намір виникає на базі потреб, які не можуть бути задоволені відразу і вимагають подолання ряду проміжних ланок, котрі не мають своєї власної спонукальної сили; це устремління в майбутнє з свідомістю прийнятого рішення, вибором відповідних засобів, якими людина збирається досягти поставленої мети. При намірі особа перебуває в умовах очікування виконання складних або незвичних дій, проходить період внутрішньої підготовки до їх виконання. На щастя, при намірі скоїти злочин у людини ще не вистачає рішучості здійснити задумане, тобто бракує сила волі.

Для доступності розуміння уявіть, що «на/мір» як мотиваційне утворення і, як психологічний чинник довільного керування поведінкою людини є посяганням на міру. Міра – домірність якісно-кількісних показників гармонійного співіснування людини з оточуючим світом; це межа (стан матерії, явища) за якою йдуть якісні зміни. В контексті до злочину все доволі ясно. Після злочинного наміру послідкують злочині дії, які змінять гармонію соціального співжиття, призведуть по порушення суспільного порядку, а можливо й до особистої трагедії долі самого злочинця або потерпілого. Ось чому злочинний намір є зазіханням на міру соціальних устоїв. У психологічному розумінні злочинний намір зазіхає й на міру гармонійного існування індивідуума, оскільки з його появою певним чином змінюється й особисте життя людини, яка перш за все втрачає внутрішній спокій, підкорюючі мислі злочинним турботам та підсвідомо актуалізуючи мотиваційні чинники.

На відміну від задуму намір проявляє себе з більш високим ступенем прагнень, він різніться від задумки властивостями волевиявлення. В стані наміру у особи зменшуються показники сумніву, нерішучості, тривожності та побоювань, активується мотиваційна установка, зароджується надія та мрія, з’являються бажання та хотіння. Але, з різних причин особа ще не розпочинає діяти. Різноманітні обставини можуть бути стримуючими факторами щодо бездіяльності особи та перебування її в стані наміру. Це може бути абулія, боротьба мотивів, невизначеність мотивувань, очікування приводу або зручного ситуативного моменту, незавершеність обдумування способу злочинних дій, тощо. На нашу користь, позитивним чинником для здійснення оперативної превенції є факт зволікання діяльності, відповідної злочинним задумам або намірам. Саме в цей період слід застосовувати превентивні заходи!

Від того, що саме існує у психічних проявах особи – злочинний задум або намір залежить рівень інтенсивності превентивного впливу. Зрозуміло, при намірі особи вчинити злочин заходи превенції повинні застосовуватися у більш посиленій формі аніж при злочинному задумі, оскільки намір є ближчим до фактичних актів діяльності людини та сильнішим у мотиваційному просторі психічних явищ.

Інтенсивність превенції є якісно-кількісною характеристикою, яка репрезентує ступінь сили психологічного впливу на фігуранта превентивної роботи; це рівень насиченості певної сукупності дій (способів), завдяки яким здійснюється спроба усунути злочинний помисел за певний проміжок часу. Безумовно, неможливо вивести якусь математичну формулу за якою можна з’ясувати бажану інтенсивність превентивних заходів. Кожна ситуація вимагає окремого підходу, і кожна особа, яка має злочинний задум або намір потребує розробки персоніфікованого плану вжиття до неї превентивних методів. Але, при плануванні і визначенні інтенсивності превенції варто пам’ятати про певні ризики цієї діяльності.

По-перше, надмірна кількість превентивних заходів може викликати зворотну реакцію у осіб з акцентуаціями характеру[2], у осіб з психопатичним типом характеру, у занадто темпераментних та вкрай впертих осіб. Ці особи можуть проявити емоційну невитриманість, втратити самовладання, озлобитись і як би на зло оточуючим лише самовпевнитися у правоті своїх протиправних помислів, рішуче, і несподівано швидко перейти до дій. У зв’язку з цим при плануванні слід враховувати типи характеру та темпераменту фігурантів оперативної превенції.

По-друге, ступінь інтенсивності та сам факт застосування превентивних заходів може викрити джерела отримання оперативної інформації про злочинні помисли. Фігурант превенції може запідозрити у співпраці з ОВС осіб, з якими він спілкується, може вирахувати способи здобуття оперативної інформації. З цього приводу обов’язково слід зважати та обмірковувати конспіративні заходи, використання яких є актуальним навіть у превентивній діяльності.

По-третє, слід враховувати, що злочинні задуми та наміри є динамічними субстанціями психіки. У процесі їх розвитку та швидкості руху немає ніяких закономірностей. Зовсім не обов’язково, що за певною думкою, яку висловила особа, неодмінно послідує задум, а за задумом намір. Рішення щодо скоєння злочину та перехід від помислів у дієві акти поведінки може відбутися вкрай раптово і несподівано. За результатами проведених досліджень серед осіб, які вчинили умисні злочини, у відносно тривалому стані злочинного задуму або наміру перебувало близько 28 % засуджених. Тривалість перебування у такому стані становила у середньому від 5 – 7 днів до 8 місяців. Таким чином 72 % умисних злочинів відбувалося без довготривалих етапів психологічної невизначеності, тобто особи швидко (на протязі до 5 днів) переходили від помислів до фізичних форм дозлочинної, предзлочинної або безпосередньо злочинної діяльності. У зв’язку з цим, при плануванні заходів превентивного впливу слід враховувати, що у переважній більшості випадків злочинний задум та намір є нетривалим станом психічного явища людини. Перехід від злочинних думок до безпосередніх дій (тобто до актів підготовки, готування або замаху на злочин) як правило відбувається на протязі до п’ятьох діб. Тому, плануючі превенцію, заздалегідь слід обмірковувати заходи попередження, запобігання або припинення задуманого злочину і, завжди бути готовим до їх застосування. Найбільш дієві превентивні заходи буде доцільним вживати на протязі п’ятьох днів з моменту появи ознак злочинного помислу.

Ключовим аспектом у плануванні оперативної превенції є питання щодо організації процесу виявлення злочинного задуму або наміру. Відразу слід зазначити що це доволі складний обсяг роботи, який є багаторівневим за змістом та напрямками діяльності. По-перше, при плануванні слід визначитися з об’єктами та фігурантами оперативно-превентивної уваги на території оперативного обслуговування. По-друге, треба налагодити інформаційну мережу для здобуття інформації, яка стосується превентивної роботи. По-третє, слід визначити чинники, які потребують превентивної уваги.

Узагальнюючі досвід працівників ОВС, в контексті питання превенції злочинів, були отримані відомості щодо деяких закономірностей, типовості та тенденцій відносно об’єктів та фігурантів оперативної превенції.

Так, на думку оперативних працівників ОВС, у якості типових об’єктів превентивної уваги у першу чергу доцільно розглядати: 1) осередки злочинного середовища, зокрема райони (дільниці) підвищеної криміногенної обстановки; 2) підприємства, установи, організації діяльність яких пов’язана з виробництвом, зберіганням або розподілом продуктів, товарів, сировини які мають значну матеріальну цінність або користуються споживчим попитом; 3) мережа Інтернету; 4) державні органи та органи місцевого самоврядування, заклади та установи, які виконують контролюючі, правоохоронні, судові та виконавчі функції, зокрема функції адміністративно-дозвільного характеру; 5) підприємства, установи та організації діяльність яких пов’язана із здобуттям природних надр або використанням земельних, лісових та водних ресурсів; 6) розважальні заклади; 7) підприємства, які здійснюють вантажні перевезення; 8) заклади у сфері торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування; 9) будівельні компанії; 10) заклади охорони здоров’я та надання медичних послуг; 11) установи з надання соціальної допомоги та валантерські рухи; 12) зони етнічного скупчення осіб неслов’янського походження; 13) родини з кримінальним минулим члена сім’ї, багатодітні сім’ї з низьким рівнем доходу; 14) політико-ідеологічні громадські рухи та нетрадиційні релігійні об’єднання; 15) фінансові та банківські установи; 16) фірми посередницьких послуг з працевлаштування, туристичних подорожей, шлюбні агентства та агентства з куплі-продажу нерухомості, автомобілів, землі.

Опитані респонденти вважали, що вказані вище об’єкти є найбільш імовірними сферами людської життєдіяльності, вихідці з яких вчиняли злочини під впливом зовнішніх детермінантів, які існували на цих об’єктах, іноді місяцями виношуючи злочинний задум або намір. Саме тому при плануванні превентивної діяльності мережа інформаційної обізнаності повинна існувати на кожному з названих об’єктів, якщо вони існують у зоні оперативного обслуговування.

Серед опитаних оперуповноважених та слідчих висловлювались доволі неоднозначні думки стосовно фігурантів превентивної уваги. І перш за все, треба констатувати, що ними визнавалась (97 %) можливість зародження злочинного умислу у будь-якої людини, а у якості закономірних чинників, які були причиною цьому називали як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори. До речі, за результатами авторських досліджень у 78 % осіб, які ніколи не притягувалися до кримінальної відповідальності, хоча б раз в житті виникали злочинні помисли, які вони зуміли подолати та утриматись від вчинення злочину.

Серед об’єктивних факторів найбільш часто називалися: 1) злочинна діяльність як промисел, тобто злочин є єдиним або основним джерелом доходів особи, що забезпечує її існування; 2) систематичне перебування у злочинному середовищі; 3) потрапляння в оточення або під психоемоційний вплив осіб зі злочинним менталітетом; 4) сторонні акти безпосереднього підбурювання або примушування особи до скоєння злочину; 5) сімейні негаразди, які переважно відбувалися через нестачу грошей; 6) випадкове спостерігання або сприйняття прикладів злочинних міркувань чи злочинних дій; 7) акти аморального поводження, несправедливих вчинків, злочинних дій, які були допущені стосовно фігуранта превенції або до близьких йому осіб; 8) настання складної життєвої ситуації у якій людина раніше не опинялася і не була готова до неї. Наприклад, потрапляння у велику боргову залежність, тривала або невиліковна хвороба, спор при розподілі майна, безробіття, втрата квартири або будинку, підприємницьке банкрутство тощо; 9) брак виховання у дитинстві, юнацтві.

До суб’єктивних чинників, які зароджують злочинний задум або намір переважна кількість респондентів віднесла: 1) небажання працювати; 2) прагнення до скорішого або більш більшого отримання матеріальних благ; 3) безвір’я, відсутність моральних цінностей; 4) бажання помститися, поновити справедливість за своїм розумінням; 5) розчарування в особистих авторитетах та ідеалах, зокрема ідеалах кохання; 6) підвищена самооцінка та самовпевненість; 7) егоїзм; 8) прагнення до лідерства, влади, авторитетності, слави; 9) психічні розлади або хвороби; 10) психофізіологічну залежність від наркотиків, алкоголю, азартних ігор; 11) психологічну податливість; 12) низькій рівень інтелекту.

Відразу слід зосередити увагу на тому, що об’єктивні та суб’єктивні чинники, які породжують злочинний задум або намір перебувають у кореляційному зв’язку між собою і розглядаються відокремлено з суто пізнавальних міркувань. Насправді ж вони впливають на свідомість особи одночасно, перебувають у взаємозв’язку з мотиваціями та всіма іншими елементами психічних процесів та станів індивідуума.

Сучасний стан та тенденції злочинних задумів та намірів переважна кількість респондентів, з числа опитаних працівників оперативних підрозділів та слідчих, висвітлила через ознаки: віку, статі, матеріального статку, спрямованості помислів та особистих якостей людини, характеристики вчинених злочинів.

Так, на їхню думку, з відносно тривалим (тобто більше 5 діб) перебуванням у стані злочинного задуму або наміру злочини вчиняють особи у віці від 35 років. До речі, тривалість періоду злочинного задуму або наміру у таких осіб становить в середньому 2 місяці. Таким чином, для планування превенції гіпотетично визначено вікове коло осіб, які потребують посиленої превентивної уваги.

Всупереч кримінальній статистиці за даними якої більшість злочинів вчиняється особами чоловічої статі наші респонденти стверджували, що у стані злочинного задуму або наміру жінки перебувають у більшості випадків, і у більш тривалий термін (62 %) аніж чоловіки (38 %).

Жебраки, особи з низьким рівнем доходів (до 1000 гривень на місяць)  та особи з високим рівнем доходів (від 10 000 гривень на місяць) значно рідше довго виношують злочинний задум або намір, частіше відразу переходять до дієвих актів підготовки до злочину, до готування, замаху або вчинення злочину – 73 %. Таким чином можливо стверджувати, що представники “середнього класу” мають більшу схильність до обдумування своїх вчинків, у них більш розвинені стримуючі злочин пси-фактори. Тому, у разі наявності групових форм злочинного умислу більш дієву силу превентивних заходів слід орієнтувати саме на них.

Відомості щодо сучасної спрямованості злочинних помислів навряд чи вразять, оскільки залишаються незмінними на протязі багатьох століть. Кримінальні задуми та наміри у більшості випадків підкоряються: корисливим спонуканням – 53 %; бажанням помсти – 25 %; устремліннями до кар’єрного росту, влади, підвищення особистого авторитету та репутації – 10 %; сексуальному задоволенню – 6 %; ідейним цінностям – 3 %; релігійним віруванням – 2 %; розумовим, психологічним або психічним відхиленням та патологіям – 1 %.

Більшу схильність до відносно тривалого часу “виношування” злочинного помислу (тобто перебування особи в стадії «голого умислу») проявили ті суб’єкти злочину, які вчинили його на побутовому ґрунті. Приводом для зародження злочинних намірів в основному були: 1) ситуації пов’язані з ревнощами і подружньою невірністю; 2) систематичні акти сімейного насильства, як фізичного, так і психічного; 3) шлюбні афери; 4) родинно-сімейні розбіжності в отриманні частки спадщини; 5) подружні суперечки з приводу облаштування життя, виховання дітей, використання сімейного бюджету, виділення майна при розлученні; 6) боргові зобов’язання; 7) фізична неміч члена сім’ї через старість чи хворобу тощо. У зазначених випадках, у стані злочинної задумки або наміру деякі особи перебували роками, а мінімальним терміном такого психологічного стану за усередненими даними було 9 днів.

В меншій мірі у стані злочинного наміру перебували особи, які вчинили злочин у сфері професійної діяльності. У таких осіб процес актуалізації думки мотиваційними чинниками був більш швидкоплинним. Вони швидше приймали остаточне рішення вчинити злочин, швидко знаходили внутрішні виправдання своїх злочинних помислів і більш швидкоплинно переходили до дієвих актів поведінки, спрямованої на реалізацію задуманого. У середньому, перехід від думок до дій становив максимум 4 місяці, а мінімум 5 днів.

Найменший строк тривалості перебування у стані злочинного умислу був властивий для осіб, які займаються злочинним промислом або раніше були засуджені до позбавлення волі. Завдяки існуючим у них психологічним настановам на неправомірну поведінку та наявним злочинним навичкам процес самоузгодження думок з мотиваційним потенціалом проходить скоріше аніж у інших. Через це вольові чинники задіюються раніше, і вони спонукають особу до дій. Це зовсім не означає, що маргінальні особистості, злочинці або раніше засуджені особи вчиняють злочини не задумуючись. Навпаки, такі особи більш ретельніше обмірковують способи скоєння злочину, докладно підбирають способи приховування слідів злочину, витончено готують легенди алібі. У цих осіб етапи підготовки та готування до злочину є більш тривалими, більш прихованими, оскільки вони діють вкрай обережно, з недовірою ставлячись до оточуючих. Але, їхній кримінальний досвід, поведінковий паттерн та атитюд дозволяють швидше приймати рішення, свідомість дає імпульс до дій не зациклюючись на мотивах-антиподах. За результатами проведених досліджень максимальний термін перебування у стані злочинного задуму або наміру осіб, які раніше були засуджені становить 1,5 місяця, а мінімальний до 24 годин. У осіб, які займаються злочинним промислом ці терміни ще менші, оскільки рішення про скоєння злочину ними прийнято заздалегідь, справа лише в тому, коли воно (тобто рішення) буде самоузгоджено з умовами досягнення мети та особистими уявленнями про обставини дій.

Безумовно, все це слід враховувати суб’єкту, котрий планує превентивну роботу, приділяючи увагу двом факторам: 1) вид сфери життєдіяльності, у якій був сформований злочинний помисел (побут, професійна діяльність, злочинний промисел); 2) наявність судимості у фігуранта превенції. Пріоритет щодо швидкості превентивного реагування та інтенсивності застосування превентивних заходів повинен надаватися особам з гіпотетично меншими показниками імовірного перебування у стані злочинного задуму або наміру, а також раніше судимим особам.

Побудову мережі оперативної обізнаності буде доцільним планувати за принципом інформаційного покриття чотирьох сфер життя, у яких майже кожна людина проводить час: 1) дім, сім’я, побут; 2) робота, або інше місце отримання доходів (зокрема місце навчання – для осіб які навчаються); 3) місце дозвілля та відпочинку; 4) місця психоемоційних та інтимних спілкувань (клуби, церква, громадські об’єднання, мережа Інтернету тощо). Практикою оперативної роботи доведено, що хоча б у одній сфері буття особа демонструє певні ознаки неблагих задумів і, можливо, що вони будуть кримінальними. Тому, і з приводу виявлення злочинних помислів, і з приводу їх усунення буде доцільним планувати превентивні заходи у напрямку всіх названих вище чотирьох сфер життєдіяльності людини.

Плануючі превентивну діяльність варто враховувати особисті якості людини, відносно якої буде чинитися психологічний вплив. Безумовно, від індивідуальних відзнак особистості фігуранта превенції залежить і інтенсивність психологічного впливу, і обрання способів превенції, і вибір напрямку превентивної роботи та її суб’єктів.

Існує два шляхи (напрямку) в яких може розвиватися превентивний вплив: 1) безпосередній – тобто такий, який здійснює оперуповноважений, застосовуючи способи переконання при особистому комунікативному контакті з фігурантом превенції; 2) опосередкований – здійснюється іншою особою, яку оперативний підрозділ або оперуповноважений спеціально залучають до превентивної роботи стосовно окремого індивідуума.

До речі, обрання суб’єкта превенції є вкрай важливим аспектом, оскільки превентивна діяльність перебуває у сфері психоемоційного статусу людини. Лише ретельно вивчивши особу зі злочинним помислом можна підбирати відповідного суб’єкта та інспіратора превенції, використовуючи гіпотезу про психологічне тяжіння людини до протилежності з одночасним прагнення до схожості. Для ефективного результату превентивного впливу варто задіяти одну особу – схожу за своїм психотипом з фігурантом превентивної роботи, а другу – з протилежними якостями.

Для ефективної організації виконання оперативними підрозділами ОВС превентивних функцій буде доцільним відокремлювати поняття «суб’єкт превенції» та «інспіратор». Така відмінність може розцінюватися як суто логічна умовність, але практика показує наявну потребу таких розмежувань, оскільки будь яка колективна діяльність будується на управлінських засадах та засадах розподілу труда. Під терміном «суб’єкт превенції» пропонується розуміти особу на яку згідно з правовими нормами чинного законодавства покладається обов’язок та надається право чинити превентивну діяльність. Тобто це оперативний підрозділ, оперуповноважений та конфідент, який отримав відповідне завдання. Суб’єкт оперативної превенції це перш за все відповідальна особа, яка у певній ситуації приймає адекватне рішення щодо застосування превентивних заходів, щодо напрямків превентивного впливу та інтенсивності превенції, оцінює психічні особливості фігуранта та визначає інспіратора, який буде безпосередньо здійснювати психологічний вплив.

Вкрай ґрунтовно слід визначати здатність інспіратора переконувати інших, об’єктивно оцінювати його вміння добиватися взаєморозуміння та впливати на людей. Таким даром володіють не всі, природа людських здібностей є загадкою, а відповідно й кадри слід підбирати творчо, з апробацією, пам’ятаючи, що будь-які задатки, перш ніж перетворитися на здібності, повинні пройти великий шлях розвитку. Крім цього слід враховувати, що у практиці оперативно-розшукової діяльності були випадки, коли злочинці або асоціальні елементи завдяки своїх харизмі, привабливості, артистичній переконливості вмудрялися схилити конфідента на користь своїх злочинних міркувань, роблячи його своїм однодумцем. Для цього вони пускали в хід будь-які приводи, але найдієвішим був один – особиста “успішність”, яку вони демонстрували або апелювали нею навіть на підсвідомому рівні свого опонента. Відповідно, тактику оперативної превенції слід починати з підбору такого інспіратора, який за своїми ознаками (можливо й легендованими) буде демонструвати особисту перевагу над фігурантом превенції відносно його ціннісних орієнтирів. Але, показники такої “успішності” не повинні бути з великим відривом від фігуранта превенції, бо це може викликати у нього заздрість, почуття соціально-статусної нерівності, що може штучно створити антипатію, відвернути його від інспіратора.

Характеризуючи особисті якості фігурантів оперативної превенції слід відзначити, що найбільш неподатливими до превентивної психокорекції виявилися особи з флегматичним типом характеру, а їхньою протилежністю є холерики і сангвініки. Проте, у разі вдалого застосування превентивних заходів флегматики, на відміну від холериків, сангвініків і меланхоліків проявляли більшу ступень незмінності психологічної настанови на правомірну поведінку. Холерики та меланхоліки навпаки, демонстрували самі нестабільні показники рівня сталості мотивацій на правомірну поведінку, проявляли рецидиви злочинних задумів і намірів. У зв’язку з цим до осіб з флегматичним типом характеру заходи превенції слід вживати більш інтенсивно, дієво і наполегливо, а стосовно осіб з меланхолічними та холеричними ознаками характеру варто частіше планувати заходи перевірки щодо наявності у них злочинних помислів та їх рецидивів, особливо у разі існування мотиваційних подразників, які не були усунені в ході превенції.

Для осіб, які тривалий термін перебували у стані злочинного задуму або наміру характерним був більш стійкий прояв таких рис як: 1) розсудливість; 2) емоційна стриманість; 3) спокій і самовладання; 4) терпимість; 5) ненав’язливість; 6) залежність від соціальних установок, умовностей та позицій авторитетів; 7) замкнутість; 8) консервативність та ригідність; 9) відчуття особистої відповідальності щодо певних подій життя, почуття сорому; 10) недовірливість; 11) самокритичність; 12) нерішучість; 13) образливість. Особи, котрі більш стрімко переходили від думок до дій, у пріоритеті володіли протилежними рисами характеру. Крім того, для них була властива здатність швидко набувати, закріплювати і ефективно використовувати на практиці знання, уміння та навички, необхідні для вчинення злочину обраним способом.

Зважаючи на це до осіб першої групи слід планувати застосування психологічних технологій щодо посилення, закріплення та заохочення властивих їм рис нерішучості та слабовілля. Чим більше ці риси будуть задіяні в механізмах формування злочинного умислу, тим довше особа буде перебувати в стадії задумки або наміру, отже часу і шансів на вдалу превенцію буде більше. До осіб другої групи слід планувати застосування таких способів впливу, які б пригнічували більш розвинені у них вольові якості і, безумовно, таких осіб необхідно позбавляти можливості отримувати знання і навички про способи скоєння злочинів.

Найбільш поширеними видами злочинів[3], які вчинялись особами з попереднім перебуванням у відносно тривалому стані злочинного задуму або наміру були наступні кримінальні діяння:

І. Злочини проти життя та здоров’я особи:

1)    вбивство (ст. ст. 115, 117 КК України);

2)    завдання тілесних ушкоджень (ст. ст. 121, 122, 125, 126, 127, 136 КК України).

ІІ. Злочини проти власності:

1)    шахрайство (ст. 190 КК України);

2)    умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК України);

3)    привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України);

4)    крадіжка (ст. 185 КК України);

5)    вимагання (ст. 189 КК України);

6)    грабіж, розбій (ст. ст. 186, 187 КК України).

ІІІ. Злочини у сфері господарської діяльності:

1)    шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК України);

2)    ухилення від сплати податків (ст. 212 КК України);

3)    зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203 КК України);

4)    фальшивомонетництво та контрабанда (ст. ст. 199, 201 КК України);

5)    фіктивне підприємництво та банкрутство (ст. ст. 205, 218 КК України);

6)    приховування стійкої фінансової неспроможності та незаконні дії у разі банкрутства (ст. ст. 220, 221 КК України);

7)    незаконне збирання, використання або розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. ст. 231, 232 КК України).

ІV. Злочини проти волі, честі та гідності особи:

1)    незаконне позбавлення волі або викрадання людини (ст. 146 КК України);

2)    торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149 КК України).

V. Злочини у сфері службової діяльності:

1) службове підроблення (ст. 366 КК України);

2) зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України);

3) одержання хабара (ст. 368 КК України).

VІ. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів,

психотропних речовин або прекурсорів:

1)    незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів (ст. 319 КК України);

2)    незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (ст. 318  КК України).

VІІ. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи:

1)    статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК України);

2)    примушування до вступу в статевий зв’язок (ст. 154 КК України);

3)    зґвалтування (ст. 152 КК України).

VІІІ. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів

місцевого самоврядування та об’єднань громадян:

1)    захоплення державних або громадських будівель чи споруд (ст. 341 КК України);

2)    умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок (ст. 352 КК України);

3)    погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок (ст. 350 КК України);

4)    примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань (ст. 355 КК України);

5)    самоправство (ст. 356 КК України);

6)    підроблення документів, печаток, штампів, використання підроблених документів (ст. 358 КК України).

ІХ. Злочини проти правосуддя:

1)    втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК України);

2)    втеча із спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394 КК України);

3)    приховування злочину (ст. 396 КК України);

4)    невиконання судового рішення (ст. 382 КК України).

Х. Злочини проти громадського порядку та моральності:

1)    створення творів, зображень, відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру (ст. 301 КК України);

2)    створення місць розпусти і звідництво для розпусти (ст. 302 КК України);

3)    організація групового порушення громадського порядку, організація масових заворушень та заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. ст. 293, 294, 295 КК України);

ХІ. Злочини проти громадської безпеки:

1)    завідоме неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян (ст. 259 КК України);

2)    сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності (ст. 256 КК України);

3)    терористичний акт (ст. 258 КК України);

4)    викрадання, привласнення вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем (ст. 262 КК України).

ХІІ. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту:

1)    угон або захоплення повітряного судна (ст. 278 КК України);

2)    блокування транспортних комунікацій (ст. 279 КК України);

3)    пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277 КК України).

ХІІІ. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку

1)    несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї (ст. 362 КК України);

2)    перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку (ст. 3631 КК України).

Таким чином, на підставі викладених відомостей, можливо висунути версію про імовірну перспективність здійснення превентивної діяльності відносно осіб, які мають задум або намір на вчинення вище вказаних злочинів. Плануючи превентивну діяльність належну увагу слід приділяти виявленню ознак помислів, відповідних цим злочинам, більш ретельніше і впевненіше застосовувати заходи превенції, оскільки шансів на переконання особи відмовитись від задуманого більше, аніж в інших випадках.

 Заключним етапом у плануванні превентивної діяльності є перевірка результатів превентивного впливу та з’ясування ступеня сталості психологічної настанови на правомірні думки та поведінку. Результатом превенції повинна стати усвідомлена елімінація злочинного задуму або наміру, це слід розглядати як кінцевий ефект превентивної діяльності але, не остаточний. Проблема полягає в тому, що при вдалій превенції інспіраторам у більшості випадків вдається змінити лише світорозуміння[4] особи. Самость людини, її ментальність, світогляд та свідомість як правило залишаються непідвласними їх впливу, оскільки для їх зміни потрібно більше часу. Взагалі ж в превентивній діяльності треба керуватися постулатом, який визначає, що у світобудові, а рівно і в психіці людини немає статики, все в процесах. Відповідно й превентивна діяльність повинна бути нескінченним процесом правоохоронної діяльності.

Суб’єкту превенції не слід забувати про детермінанти, які викликали появу злочинного помислу і, якщо вони не були усунуті варто очікувати рецидив злочинних задумок. Саме з цього приводу необхідно встановлювати ступінь внутрішньої стійкості стримуючих пси-факторів та рівень стабільності зовнішніх чинників оточуючого середовища, обстановки, життєвої ситуації. Події, які супроводжуються емоційною напругою, суттєві зміни у житті колишнього фігуранта превенції слід розцінювати як сигнал до перевірки дієвості настанови на правомірність помислів. Ні у якому разі не слід нехтувати доведеними практикою випадками, коли злочинні задуми та наміри походили від здавалось би позитивних емоцій або благородних спонукань але, їхня надмірність перетворювалась в ейфорію, спотворені уявлення. Ось чому на ознаки ейфорійного стану людини також слід звертати увагу.

Після вжиття заходів превенції, перш за все, треба планувати роботу щодо з’ясування наявності або відсутності фрустрації у колишнього фігуранта превенції. Ліквідація злочинного задуму або наміру зовсім не означає усунення лейтмотиву або інших спонукальних компонентів для появи кримінальних думок. Наявність цих психологічних чинників з одночасним існуванням завданих інспіратором диспозицій табу може привести до фрустраційних процесів, які є одним із елементів генезису девіантної поведінки, до речі й злочинної. У особи, яка відмовилась від злочинних помислів, через динамічність психіки та життєвих явищ злочині задуми або наміри можуть знову з’явитися, зокрема у нових, більш нав’язливих та спокусливих інтерпретаціях.

Фрустрація супроводжується виникненням негативних емоційних станів, таких як: злість, гнів, образа, досада, ревнощі, заздрість, почуття провини і навіть поява ворожості до інших або до самого себе. Ці емоційні прояви повинні стати предметом уваги суб’єкта превенції. Виявивши ознаки фрустрації їх слід співставити з наступними відзнаками особистості, які сприяють механізму зародження злочинних помислів – запальність, образливість, мстивість, зарозумілість, підозрілість, безкомпромісність, нетерпимість до стриманості, непоступливість, схильність до домінування. Збіг одного з вищеназваних видів емоційного стану з зазначеними ознаками особистості є тривожним фактом, якій потребує з’ясування питання про наявність у особи злочинних задумів або намірів.

Остаточна оцінка результативності превентивного впливу повинна ґрунтуватися на критеріях: 1) несприйняття особою злочинних думок або їх боязнь; 2) ненадання їм значення та актуальності; 3) заміна їх позитивними устремліннями суб’єктивних уявлень; 4) наявність умовиводів про зовнішнє нав’язування злочинних думок. Людина повинна увірувати, що злочинні мислі, задуми та наміри є продуктом не її особистого мислення, а навіюваннями ззовні, які йдуть від недоброзичливців, котрі мають прихований сенс своїх намірів та діянь. Цей критерій сталості психологічної настанови на правомірні думки одночасно є одним із прийомів превентивної психокорекції, сутність якого полягає в тому, що людині легше відмовитись від чужих помислів аніж від своїх, а особливо, якщо її переконати, що вони йдуть від недругів.

На завершення буде доречним сформулювати найважливіше правило тактичного характеру. Будь-який сумнів з приводу відсутності у особи злочинного задуму або наміру потребує вжиття превентивних заходів.

 Список використаної літератури:

 

  1. Голина В. В. Попередження злочинності правоохоронними органами / В. В. Голина. – К. : НМК ВО, 1991. – 92 с.
  2. Лекарь А. Г. Профилактика преступлений / А. Г. Лекарь. – М. : «Юрид. лит», 1972. – 104 с.
  3. Литвинов А. Н. Профилактика преступлений. От теории к практике : научно-практическое пособие / А. Н. Литвинов, Т. С. Гавриш. – М. : ИКФ «ЭКМОС», 2003. – 160 с.
  4. Козаченко И. П. Оперативно-розыскная профилактика / И. П. Козаченко. – К. : КВШ МВД СССР, 1991. – 102 с.
  5. Кондратьєв Я. Ю. Теоретичні, правові та оперативно-тактичні засади запобігання злочинам оперативними підрозділами кримінальної міліції: монографія / Я. Ю. Кондратьєв. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2004. – 444 с.
  6. Погребняк С. В. Профілактична діяльність при розкритті та розслідуванні злочинів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.09 / С. В. Погребняк. – Одеса, 2010. – 20 с.
  7. Юхно О. О. Теорія та практика оперативно-розшукового запобігання злочинам органами внутрішніх справ: монографія / О. О. Юхно. – Одеса : Інтерпринт, 2010. – 368 с
  8. Про затвердження Інструкції з організації функціонування Інтегрованої інформаційно-пошукової системи органів внутрішніх справ України : наказ МВС України від 10 березня 2010 р. № 75 [Текст] / Міністерство внутрішніх справ України. – К., 2010. – 49 с.

 

Стаття має статус службового твору.

© Сергій Олегович Сафронов, 2013

© Харківській національний університет внутрішніх справ, 2013



[1] Інспіратор (лат. inspiratio – натхнення, навіювання) – особа, яка безпосередньо вселяє будь що, або спонукає до чогось, навіює певну думку.

[2] Акцентуації характеру властива уразливість особистості не до будь-яких подразників психіки, а лише до певних психотравмуючих чинників. В аспекті інтенсивності превенції злочинів до числа ризикових типів акцентуацій характеру відносяться: циклоїдний, астено-невротичний, шизоїдний, епілептоїдний, паранойяльний, істероїдний.

[3] Види злочинів наводяться за правилом чисельного зменшення, тобто чим далі черговість згадування делікту тим менше число осіб, які вчинили даний злочин з попереднім перебуванням в стадії «голого умислу», з відповідним зменшенням терміну його тривалості.

[4] У авторській трактовці світорозуміння – сукупність логічних аргументацій, які визначають смислові категорії мислення. На відміну від нього світогляд є образним сприйняттям світу, через чуттєві форми пізнання.

Orphus

© library.ua

Постоянный адрес данной публикации:

http://library.ua/m/articles/view/Організація-превентивної-діяльності-оперативних-підрозділів-органів-внутрішніх-справ-України

Похожие публикации: LRussia LWorld Y G


Публикатор:

Сергей СафроновКонтакты и другие материалы (статьи, фото, файлы и пр.)

Официальная страница автора на Либмонстре: http://library.ua/Sergiys

Искать материалы публикатора в системах: Либмонстр (весь мир)GoogleYandex

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

С.О. Сафронов, Організація превентивної діяльності оперативних підрозділів органів внутрішніх справ України // Киев: Библиотека Украины (LIBRARY.UA). Дата обновления: 06.07.2016. URL: http://library.ua/m/articles/view/Організація-превентивної-діяльності-оперативних-підрозділів-органів-внутрішніх-справ-України (дата обращения: 16.12.2017).

Найденный поисковым роботом источник:


Автор(ы) публикации - С.О. Сафронов:

С.О. Сафронов → другие работы, поиск: Либмонстр - РоссияЛибмонстр - мирGoogleYandex

Комментарии:



Рецензии авторов-профессионалов
Сортировка: 
Показывать по: 
 
  • Комментариев пока нет
Свежие статьиLIVE
Публикатор
Сергей Сафронов
Харьков, Украина
418 просмотров рейтинг
06.07.2016 (528 дней(я) назад)
0 подписчиков
Рейтинг
0 голос(а,ов)

Похожие статьи
В статье излагаются авторские умозаключения о понятии "превенция преступлений" и его соотношении с понятиями "профилактика преступлений", "предупреждение преступлений", "предотвращение преступлений", "пресечение преступлений".
Каталог: Право 
528 дней(я) назад · от Сергей Сафронов

Організація превентивної діяльності оперативних підрозділів органів внутрішніх справ України
 

Форум техподдержки · Главред
Следите за новинками:

О проекте · Новости · Отзывы · Контакты · Реклама · Помочь Либмонстру

Украинская цифровая библиотека ® Все права защищены.
2014-2017, LIBRARY.UA - составная часть международной библиотечной сети Либмонстр (открыть карту)


LIBMONSTER - INTERNATIONAL LIBRARY NETWORK