LIBRARY.UA - цифровая библиотека Украины, репозиторий авторского наследия и архив

Зарегистрируйтесь и создавайте свою авторскую коллекцию статей, книг, авторских работ, биографий, фотодокументов, файлов. Это удобно и бесплатно. Нажмите сюда, чтобы зарегистрироваться в качестве автора. Делитесь с миром Вашими работами!

Libmonster ID: UA-2964

поделитесь публикацией с друзьями и коллегами

Автор: Н. Г. КОВПАНЕНКО

У статтi висвiтлюється внесок ряду вчених України у розвиток наукових дослiджень вiтчизняних середньовiчних пам'яток архiтектури та монументального мистецтва як важливих джерел" що засвiдчують самостiйний шлях розвитку українського народу, своєрiднiсть його культури.

Невiд'ємною складовою вiтчизняної iсторико-культурної спадщини є пам'ятки архiтектури i пов'язанi з ними твори монументального мистецтва. Вони є iнформативно складними iсторичними джерелами, якi мiстять багатоплановi вiдомостi стосовно рiзноманiтних аспектiв минулого України. У монументальних творах в опосередкованiй формi втiлено iдеали свого часу, важливi суспiльнi iдеї, естетичнi уподобання. Найвизначнiшi з них концентрують у собi культурнi досягнення певної доби та вирiшують важливi мистецькi проблеми.

Зацiкавленiсть вiтчизняною художньою культурою виникла досить рано, хоча лише в XIX ст. пам'ятки зодчества i мистецтва України (насамперед церковнi) стали предметом спецiальних наукових дослiджень. Окремi згадки про стародавнi архiтектурнi споруди й їх мистецьке оздоблення мiстять лiтописи, хронiки та


Ковпаненко Наталiя Григорiвна - мол. наук, спiвроб. Iнституту iсторiї України НАНУ-

стр. 112


iншi лiтературнi джерела, документи, мемуари й iсторичнi працi XV - XVIII ст. Iнтерес до вiтчизняного культурного спадку особливо посилюється у першiй половинi XVIII ст. у зв'язку з розгортанням нацiонально-визвольного руху, активiзацiєю боротьби проти унiї та католицизму. Як вiдомо, в той час у Києвi проводяться першi археологiчнi розкопки, роботи по вiдновленню стародавнiх церков й їх iнтер'єрiв. Iсторiя, культура, мистецтво Давньої Русi знаходять висвiтлення в працях вiдомих iсторикiв А.Кальнофойського, I.Гiзеля, письменника та церковного дiяча С.Косова. Розвиток дослiджень вiтчизняної старовини, iнтерес до минулого як прояв початку українського нацiонального вiдродження спостерiгаються на зламi XVIII i XIX ст. Вiдомостi про старовиннi архiтектурнi й мистецькi пам'ятки мiстять твори I.Фальковського, С.Миславського. Над вивченням пам'яток Києва працює вiдомий iсторик та археолог М.Берлинський. Саме дослiдження останнього, якому належить перша спроба систематичного викладу минулого мiста з описом його архiтектурних споруд, а також твори про церковну старовину митрополита С.Болховитинова вважаються першими науковими працями про українськi старожитностi1 .

Винятково важливу роль у справi вiдкриття i вивчення художньої спадщини України вiдiграли працi вчених у XIX ст. Дослiдження пам'яток зодчества та образотворчого мистецтва в ту епоху було пов'язане з бурхливим розвитком науки й у першу чергу її гуманiтарних дисциплiн: iсторiї, археологiї, фiлософiї, етнографiї, фiлологiї.

Визначне мiсце у вивченнi iсторiї та культури давньоруського перiоду належить першому ректору Київського унiверситету Св. Володимира, вченому-енциклопедисту Михайловi Олександровичу Максимовичу (1804-1873), наукова дiяльнiсть якого припала на 1840-60-тi pp. Серед учених України на той час саме його було визнано найвидатнiшим авторитетом у дослiдженнi пам'яток вiтчизняної матерiальної й духовної культури: лiтописiв, архiвних документiв, пам'яток лiтератури i народної творчостi, архiтектурних споруд. Одним iз перших М.Максимович гiдно оцiнив значення цих джерел для вивчення iсторiї, яку розглядав як науку комплексну2 .

У своїх працях, присвячених Давнiй Русi, вiн зробив спробу розглядати розквiт культури останньої у зв'язку з її загальним внутрiшнiм розвитком, еволюцiєю суспiльно-полiтичного життя. Найбiльше статей та розвiдок ученого, як вiдомо, було присвячено Києву. М.Максимович вивчав минуле мiста на основi зiбраного ним величезного джерельного матерiалу, торкаючись топографiчних питань, дослiджуючи iсторичну долю багатьох урочищ, стародавнiх будiвель. Учений зробив опис бiльшостi архiтектурних i мистецьких пам'яток Києва, насамперед церковних та монастирських споруд, супроводжуючи їх короткими iсторичними довiдками. Одним з перших вiн намагався узагальнити данi про оборонну систему, територiю, мости мiста i переправи бiля Києва, почав вивчати iсторiю так званих Змiйових валiв, при цьому систематизував вiдомостi про них не тiльки як про iсторичнi пам'ятки, а й як про наймонументальнiшi споруди, що засвiдчували iснування могутньої держави ще за часiв Давньої Русi3 .

Крiм Києва, М.Максимович цiкавився iсторiєю також iнших мiст i сiл України. В особистому архiвi вченого зберiгається велика кiлькiсть матерiалiв, зiбраних ним у результатi численних поїздок по населених пунктах Київщини, Полтавщини, Чернiгiвщини, Черкащини, пiд час яких було обстежено цiлий ряд церков та монастирiв4 . Цi нотатки мiстять, мiж iншим, вiдомостi iсторико-топографiчного характеру i довiдки про архiтектурнi пам'ятки Бердичева, Канева, Корсуня, Суботова, Переяслава, Полтави, Остра та iнших мiст, якi й донинi не втратили своєї джерельної цiнностi.

У другiй половинi XIX - на початку XX ст. вiтчизнянi науковцi виконали величезну роботу по обґрунтуванню самобутностi українського народу, державотворчих прагнень останнього i своєрiдностi його культури. Помiтну роль у цьому

стр. 113


вiдiграли iсторичнi студiї про пам'ятки зодчества та образотворчого мистецтва вчених унiверситетських мiст, насамперед Києва й Харкова. На той час в умовах вiдсутностi чiткого розмежування мiж статусом i об'єктом вивчення окремих iсторичних дисциплiн вивчення художнiх пам'яток вiддалених часiв тiсно пов'язували з археологiчною наукою.

Важливе значення для становлення наукових дослiджень культурної спадщини України, i зокрема Правобережжя та Київщини, мала творча дiяльнiсть видатного iсторика другої половини XIX ст., професора Київського унiверситету св.Володимира Володимира Бонiфатiйовича Антоновича (1834-1908). Працюючи на посадi головного редактора Київської комiсiї для розгляду давнiх актiв, протягом 1863-1880 pp. учений видав 9 томiв "Архива Юго-Западной России". Багато з видрукуваних там актiв й iнших документiв є цiнними джерелами для вивчення пам'яток художньої культури України, насамперед XIV-XVII ст. Таке ж важливе значення для дослiдження її мистецької спадщини мають зiбранi та опублiкованi вченим лiтописи, у тому числi Київський (1241-1641), Межигiрський (1608-1700) й iн., ряд документiв, виданих у "Сборнике материалов по исторической топографии Киева и окрестностей" (1874) тощо.

В.Антонович, на думку багатьох дослiдникiв, є родоначальником української археологiї як науки. Його особлива заслуга полягає зокрема в пiднесеннi значення знайдених пам'яток до рiвня повноцiнних iсторичних джерел, у систематичному вивченнi археологiї України i повному зборi всiєї вiдомої на той час iнформацiї в цiй галузi5 . З iменем вченого пов'язане також вiдкриття й введення донаукового обiгу (опис, первiсна атрибуцiя та публiкацiя) деяких стародавнiх пам'яток монументального мистецтва. Так, В.Антонович детально вивчав археологiчнi пам'ятки Подiлля, у тому числi неолiтичнi печери i скельнi монастирi. При дослiдженнi одного з них у Бакотi вченим було знайдено рiдкiснi середньовiчнi фрески6 . До числа унiкальних археологiчних пам'яток, вiдкритих ним, належить монументальний кам'яний рельєф iз мiстечка Бушi, навколо якого донинi не вщухають науковi дискусiї7 .

Протягом усього творчого життя В.Антонович цiкавився iсторiєю Києва. За спогадами сучасникiв, вiн був одним з кращих знавцiв його стародавнiх пам'яток. Вони завжди знаходилися в полi зору вченого як археолога, так й iсторика. У виданих публiчних лекцiях з iсторiї мiста ("Киев в дохристианское время", "Киев в княжее время") та в унiверситетському курсi вiн висловив свiй погляд на цi перiоди в iсторiї України8 . Пiсля суто iсторичного тексту вчений подає iсторико-топографiчний оґляд мiста, де висвiтлює всi його найзначнiшi монументальнi пам'ятки. Архiтектурнi споруди згадуються у зв'язку з певними iсторичними подiями i в монографiях "Киев, его судьба и значение с XIV по XVI столетие (1362-1569)" (1882) та "Летопись Сатановского монастиря" (1885). З доповiддю про минуле мiста В.Антонович виступав на засiданнi Iсторичного товариства Нестора-лiтописця у 1896 p., а пiд час роботи III археологiчного з'їзду в Києвi у 1899 р. проводив екскурсiї для його учасникiв по Старому (Верхньому) мiсту i його пам'ятках9 .

Наприкiнцi XIX ст. увагу вченого привернула Волинь. Як вiдомо, саме В.Антонович був iнiцiатором того, щоб роботу чергового XI археологiчного з'їзду присвятити вивченню її минулого, а також сусiднiх з нею територiй - Холмської Русi (Забужжя) та пiвдня Гродненської губернiї, якi у ХII-ХШ ст. входили ДФ складу Галицько-Волинського князiвства. Вчений запропонував i широку програму дослiджень, якою передбачалося, мiж iншим, вивчення монументальної спад щини цього регiону доби середньовiччя (зодчество княжої й литовської доби, церковнi пам'ятки Володимира-Волинського, Овруча та iнших мiст, синагоги? XIV-XV ст., замки в Луцьку, Острозi, Кременцi)10 . Сам В.Антонович разом з професором кафедри iсторiї й теорiї мистецтв Київського унiверситету А.Праховим i

стр. 114


вiдомим iсториком О.Левицьким взяв участь у дослiдженнях давньоруських пам'яток Володимира-Волинського, зокрема так званої Старої катедри та Успенського собору ХП ст.

Помiтними працями В.Антоновича, якi мають безпосереднє вiдношення до розглядуваної теми, були такi узагальнюючi видання, як "Археологическая карта Киевской губернии" (1895), за яку вчений був нагороджений великою золотою медаллю Росiйського археологiчного товариства, а також аналогiчна їй "Археологическая карта Волынской губернии" (1901). Карту Київщини було складено на основi вiдомостей про старожитностi, зiбраних з допомогою запитiв статистичних комiтетiв до повiтових й iнших установ, та iнформацiї, вiднайденої в результатi дослiджень, проведених або особисто В.Антоновичем, або при залученнi його учнiв i послiдовникiв, а також даних усiєї тогочасної наукової лiтератури й письмових документiв. Карта стародавньої Київщини мала значення нового на той час iсторичного джерела, "здатного подати правильнi загальнi висновки, що грунтуються на фактичному матерiалi..., який вiдображає iсторiю Пiвденно-Захiдного краю у старожитностях його землi"11 . Крiм, власне, карти, це видання мало велику текстову частину, яка мiстила детальний географiчний опис мiсцевостей та огляд усього вiдомого на той час археологiчного матерiалу - своєрiдний звiд стародавнiх пам'яток (вiд найдавнiших до середньовiчних включно), в тому числi художнiх. Зокрема до карти включено печернi пам'ятки, стародавнi малюнки на каменях, кам'яних баб, руїн будiвель княжого перiоду, християнських гробниць, творiв ужиткового мистецтва - церковне начиння, хрести, дзвони, пам'ятки, якi, на думку вченого, характеризують риси суспiльного i домашнього побуту - поховальний обряд, мiсцевi звичаї, релiгiйнi вiрування тощо. Подiбнi до започаткованих В.Антоновичем археологiчних праць згодом були пiдготовленi й виданi Є.Сiцинським для Подiлля, Д.Багалiєм для Харкiвщини та П.Голубовським для Чернiгiвщини.

Дослiдження вченим iсторiї й культури* Правобережної України, а саме: Київщини, Волинi та Подiлля, вiдiграло позитивну роль у розвитку в цих регiонах iсторичного краєзнавства, пробудженню уваги до мiсцевих пам'яток давньої художньої культури. Талановитими учнями i послiдовниками В.Антоновича були фундатори подiльського краєзнавства Є.Сiцинський (1859-1937), волинського й київського - М.Бiляшiвський (1867-1926), якi зробили помiтний внесок у справу вивчення i збереження архiтектурної та мистецької спадщини. Так, на ґрунтi спiльного дослiдження з учителем Бакотського скельного монастиря прилучився до археологiчних студiй Є.Сiцинський. В.Антонович став консультантом свого учня при створеннi ним таких вагомих праць, як вищезгадувана "Археологическая карта Подольской губернии" (1901), "Город Каменец-Подольский. Историческое описание" (1895), "Парафин и церкви Подольской епархии"(1901) й iн.

У другiй половит XIX ст. в Українi, як i в iнших країнах Європи, вiдбувався процес становлення мистецтвознавства як напрямку iсторичної науки12 . За унiверситетським Статутом 1863 p., на iсторико-фiлологiчних факультетах передбачалося створення кафедр iсторiї та теорiї мистецтва. У Київському унiверситетi її було засновано в 1875 р. Протягом 1887-1897 pp. iсторiю античної культури тут викладав Адрiан Вiкторович Прахов (1846-1916) - видатний археолог-практик, iсторик мистецтва, реставратор, колекцiонер, член Росiйського археологiчного й ряду iнших наукових товариств, професор Петербурзької академiї мистецтв (1875-1887) i Петербурзького унiверситету (1873-1887 та з 1897). Видатною заслугою вченого в дослiдженнi художньої спадщини України стала його практична дiяльнiсть по вiдкриттю й реставрацiї пам'яток давньоруського монументального живопису13 . Так, А.Праховим було здiйснено вiдкриття i поновлення фресок У Кирилiвськiй церквi (1880-1884), мозаїк та фресок у соборi св. Софiї (1882-1884) i Михайлiвському Золотоверхому монастирi в Києвi (1887-1888). Активну участь у бiльшостi з цих робiт брали члени Київського церковно-археоло-

стр. 115


гiчного товариства П.Лебединцев, П.Лашкарьов та iн., викладачi та учнi нещодавно вiдкритої (1875) рисувальної школи М.Мурашка, а також видатний росiйський художник М.Врубель.

У кiлькох виступах i публiкацiях А.Прахова 1880-х pp. висвiтлено хiд робiт iз вiдкриття пам'яток середньовiчного живопису в храмах Києва, стисло окреслено їх iсторiю й значення, проведено стилiстичний аналiз та атрибуцiю цих творiв14 . Зокрема в доповiдi "О киевских памятниках византийско-русского искусства", виголошенiй на засiданнi Московського археологiчного товариства (1885), пiдведено пiдсумки шестирiчної роботи по дослiдженню мозаїк i фресок у Софiйському, Михайлiвському Золотоверхому соборах та Кирилiвськiй церквi. Вiдзначивши роль Вiзантiї в розвитку монументального живопису як виду мистецтва, А.Прахов порушив проблему iсторичного значення християнської культури останньої для давньоруської образотворчостi. Пiсля викладу iсторiї кожної споруди, повного iконографiчного опису вiдкритих зображень учений подав докладну характеристику монументального стiнопису Кирилiвської церкви. Порiвнюючи його з iншими, вiдомими на той час творами того ж перiоду (фрески Георгiївської церкви у Старiй Ладозi, Спасо-Нередицької церкви в Новгородi, Дмитрiвському соборi у Володимирi), вiн вiддав пальму першостi київськiй пам'ятцi. На думку дослiдника, кирилiвськi фрески, "крiм рiшучої переваги в художньому вiдношеннi, ...вигiдно вирiзняються ще й тим, що тiльки серед них... зустрiчаємо картини побутовi" - зображення епiзодiв з життя св. Кирила Александрiйського з деталями князiвського побуту та одягу XII ст.15

Важливе значення мали дослiдження вченим авторських написiв на мозаїках i фресках, а також спостереження щодо еволюцiї художнього стилю пам'яток. Порiвнюючи мову написiв та стилiстичнi особливостi зразкiв київського живопису XI (Софiйський собор) i XII ст. (Михайлiвський Золотоверхий та Кирилiвський монастирi), А.Прахов першим серед дослiдникiв зробив важливий науковий висновок про iснування вже в XII ст. в Києвi (фактично, в Українi - Н.К.) мiсцевої художньої школи. Характеризуючи живописний стиль XII ст. як "мiнливий", учений зауважив, що "у принесенi Вiзантiєю форми руська фантазiя, опанувавши їх, починає вносити життєвi спостереження, тобто починається творчий процес...вдосконалення мистецтва", "вiк XI був для нас вiком навчання, вiк XII - початком самостiйної художньої дiяльностi"16 .

Поряд iз дослiдженням київських храмiв А.Прахов, як уже зазначалося вище, вивчав пам'ятки Волинi, а також давньоруськi церкви Чернiгова. Зокрема залишки фресок були вiдкритi ним в Успенському соборi Єлецького монастиря. Вчений одним з перших почав широку та систематичну наукову фiксацiю творiв монументального живопису як нещодавно вiдкритих, так i вже вiдомих. Ним скопiйовано київськi пам'ятки, фрески у церковних спорудах Володимира-Волинського й Чернiгова. Копiї виконувалися по можливостi в розмiрi оригiналу таким чином, щоб, за словами самого iсторика, вони "могли слугувати наочним протоколом про стан пам'ятки у момент їх вiдкриття"17 . Велике зiбрання акварельних копiй, виконаних з фресок Кирилiвської церкви та мозаїк київського Софiйського собору, демонструвалося автором на виставцi пiд час VI археологiчного з'їзду в Одесi (1884 p.).

Своїми роботами по вiдкриттю й збереженню мистецьких творiв Києва А.Прахов сприяв посиленню iнтересу як науковцiв, так i суспiльства в цiлому до давньоруської художньої культури, стародавнiх пам'яток взагалi.

Вагоме мiсце у вивченнi вiтчизняної iсторико-культурної спадщини в другiй половинi XIX - на початку XX ст. належить ученим - представникам таких традицiйних вiтчизняних напрямкiв у галузi гуманiтарних знань, як iсторiя церкви та церковна археологiя, в центрi уваги яких знаходилися середньовiчнi пам'ятки (XII-XVIII ст.) зодчества й мистецтва. Значнi успiхи в їх дослiдженнi пов'язанi з

стр. 116


науковою дiяльнiстю визначного iсторика, музеєзнавця, лiтературознавця, археолога, професора Київської духовної академiї Миколи Iвановича Петрова (1840-1921), який одним iз перших був обраний дiйсним членом заснованої у 1918 р. Української Академiї наук. Росiянин за походженням, науковець присвятив своє життя вивченню та збереженню української культури, мови i лiтератури, дослiдженню їх iсторiї. Вiн зазначав, що його наукова дiяльнiсть була пов'язана виключно з українськими справами. Майже всi твори вченого мали близьке вiдношення до українознавства18 . В сферу наукових iнтересiв М.Петрова входили питання iсторичної топографiї Києва, проблеми монументального сакрального живопису, iконопису, дослiдження музейних колекцiй. Вiн був незмiнним секретарем Церковно-iсторичного та археологiчного товариства при Київськiй духовнiй академiї (1872-1920) та фактичним творцем фундаментальної колекцiї академiчного церковно-археологiчного музею - першого у тодiшнiй Росiйськiй iмперiї й першого загальнодоступного музею в Києвi, який завдяки зусиллям ученого став справжнiм осередком збереження та наукового вивчення релiгiйних художнiх цiнностей. Зiбранi та описанi М.Петровим (з 1875 по 1916 р.) колекцiї стали основою для кiлькох музеїв, заснованих уже за часiв радянської влади. Звiти й повiдомлення про поточнi надходження до цього закладу вчений систематично вмiщував у "Трудах Киевской духовной академии".

Дослiджуючи експонати музею, iсторик опублiкував кiлька десяткiв статей iконографiчного характеру, присвячених як окремим пам'яткам, так i цiлим колекцiям (давнiх схiдних iкон Порфирiя Успенського, книжковим мiнiатюрам, iконним зображенням, портретам, церковнiй скульптурi та iн.). Найвищим досягненням вченого в цiй галузi стали п'ять випускiв "Альбома достопримечательностей Церковно-археологического музея при Киевской духовной академии", якi було здiйснено у 1912-1915 pp. завдяки його особистiй iнiцiативi. На особливу увагу для iсторiографiї вiтчизняної художньої культури заслуговує третiй випуск "Альбома достопримечательностей...", до якого ввiйшли українськi iкони. Фактично це видання є одним з перших узагальнюючих нарисiв з iсторiї вiтчизняного iконопису, в якому М.Петров, аналiзуючи численну групу пам'яток, зупиняється й на проблемах розвитку українського iконостасу як особливого виду монументального мистецтва19 .

Безпосередньо з дослiдницькою дiяльнiстю Київського церковно-iсторичного та археологiчного товариства пов'язанi працi вченого 1890-х pp., присвяченi iсторiї Києва i його церковних споруд. Аналiз цих публiкацiй дає пiдстави стверджувати, що вiн одним iз перших поряд з iншими вiдомими дослiдниками другої половини XIX ст. - П.Лебединцевим, П.Лашкарьовим, А.Праховим - зробив вагомий внесок у наукове вивчення стародавнiх архiтектурних пам'яток Києва та їх живописного оздоблення. Серед книг з iсторiї мiста найвiдомiшими є видання 1896 р. "Киев, его святыни и памятники" (своєрiдний путiвник по сакральних спорудах мiста) й фундаментальне дослiдження "Историко-топографические очерки древнего Киева" (1897), в яких широко використано вiдомi на той час джерела. Якщо перша з книг має виразний церковно-археологiчний характер, то у другiй автор прагнув до вiдтворення архiтектурного образу мiста як єдиного цiлого, придiляючи значне мiсце характеристицi споруд як пам'яток мистецтва. Описуючи Київ давньоруських часiв, М.Петров спирався на працi своїх попередникiв та сучасникiв - П.Лашкарьова, П.Лебединцева, Є.Рєдiна, М.Айналова. Основну ж увагу вiн зосередив на опису мiста XVII ст. Праця М.Петрова як кращого знавця iсторичної топографiї стародавнього Києва кiнця XIX - початку XX ст. була першим узагальнюючим дослiдженням з цих питань i тривалий час вважалася основним довiдником з iсторiї мiста20 .

Протягом своєї багаторiчної наукової дiяльностi вчений опублiкував значну кiлькiсть статей, присвячених окремим пам'яткам церковного зодчества i мону-

стр. 117


ментального живопису Киева, де висвiтлював їхню iсторiю, археологiчнi дослiдження останнiх, реставрацiйнi роботи. Науковi положення й висновки цих праць, часто полемiчного характеру, грунтувалися на глибокому вивченнi архiвних i лiтературних джерел, особистому обстеженнi споруд. Одне з центральних мiсць у студiях М.Петрова займали пам'ятки Києво-Печерської лаври. Зокрема кiлька ґрунтовних статей висвiтлюють проблематику давнiх розписiв головної святинi монастиря - Успенського собору: iсторiю створення останнiх та їх реставрацiй, особливостi iконографiї тощо21 .

Серед iнших київських пам'яток учений дослiджував також церкви Спаса на Берестовi й Троїцьку надбрамну Києво-Печерської лаври. В працi про iсторiю першої М.Петров придiлив головну увагу її стiнопису. На вiдмiну вiд П.Лебединцева та iнших дослiдникiв, якi датували нововiдкритий монументальний живопис давньоруською епохою, вiн на основi iконографiчного аналiзу вiднiс всi розписи до першої половини XVII ст., вважаючи, що вони виконанi "перстами грекiв"22 . Цiкаво, що вчений поставив питання про значення задуманого митрополитом Петром Могилою живописного ансамблю для наступного розвитку вiтчизняної художньої культури. Всупереч розповсюдженому на той час переконанню, що з XVII ст. українське церковне малярство розвивалося пiд сильним впливом захiдноєвропейського, зокрема польсько-католицького, живопису, iсторик вважав, що поряд iз помiтним захiдним впливом у стiнописах Спаської церкви вiдбилися давнi вiзантiйськi традицiї, а також оновлення цих останнiх "завдяки посередництву Афона i сусiднiх православних румунських князiвств"23 . Учений визнавав нацiональну неповторнiсть української художньої культури, але в своїх працях, подiбно до переважної бiльшостi дослiдникiв того часу, застосовував термiн "пiвденноруська".

Потрiбно вiдзначити, що серед наукових iнтересiв М.Петрова визначне мiсце займало iсторичне краєзнавство. На пропозицiю росiйського iсторика П.Батюшкова, вiн був залучений до роботи з написання краєзнавчо-археографiчних книжок, присвячених захiдним та пiвнiчно-захiдним землям тодiшньої Росiйської iмперiї. Книги вченого про Холмську Русь, Волинь, Бiлорусiю i Литву, Подiлля й Бессарабiю, що вийшли друком наприкiнцi 1880-х - на початку 1890-х pp., мiстять багато вiдомостей i про пам'ятки iсторiї та культури. Цi твори, що й дотепер зберегли свою документальну цiннiсть, стали важливим джерелом при написаннi вiдповiдних томiв "Iсторiї мiст i сiл" та iнших праць сучасних авторiв.

Непересiчне значення для розвитку дослiджень у галузi художньої культури України наприкiнцi XIX - на початку XX ст. мала дiяльнiсть видатного вченого-енциклопедиста Михайла Сергiйовича Грушевського (1866-1934) - найталановитiшого учня i послiдовника В.Антоновича, чиї численнi працi й на сьогоднi є невичерпним джерелом пiзнання iсторичного минулого в усiх галузях життя. У продовження традицiй школи свого вчителя М.Грушевський та його учнi звертали особливу увагу на видання документiв i матерiалiв, вважаючи при цьому, що для вивчення iсторiї народного життя свiдчення письмових джерел необхiдно доповнювати даними археологiї, антропологiї, порiвняльного мовознавства й iн.

Його наукова спадщина мiстить цiлу низку праць, якi засвiдчують особливе зацiкавлення вченого питаннями художньої спадщини. За словами iсторика архiтектури В.Сiчинського, це було зацiкавлення "не принадкове i одностороннє, але постiйне i систематичне", обумовлене тим, що "мистецтво в життi українського народу займало визначне мiсце, i то бiльшою мiрою, як у багатьох iнших народiв"24 . Як вiдомо, М.Грушевський та його родина колекцiонували твори мистецтва як народного, так i професiйного. Вчений брав найактивнiшу участь у розбудовi музею Наукового товариства iм. Т.Шевченка в Львовi (1892), зiбрання якого, крiм пам'яток археологiї й етнографiї, включали досить значну кiлькiсть художнiх творiв, починаючи вiд iконостасу i до зразкiв українського мистецтва початку

стр. 118


XX ст. М.Грушевськйй був органiзатором та головою створеного в 1904 р. "Товариства прихильникiв української лiтератури, науки й штуки", одним iз перших iнiцiаторiв заснування Української академiї мистецтв у Києвi (1917).

Переважна бiльшiсть його статей i розвiдок, в яких висвiтлювалися питання iсторiї давньоукраїнської художньої культури, а також явища сучасного йому мистецтва, друкувались у "Лiтературно-науковому вiснику", "Записках Наукового товариства iменi Шевченка", в київськiй перiодицi. М.Грушевський був автором рецензiй майже на всi важливi видання другої половини XIX - початку XX ст., якi торкалися iсторiї вiтчизняної художньої спадщини.

Протягом усього життя вчений намагався привернути увагу як наукової елiти, так i суспiльства в цiлому до величезних скарбiв української художньої культури, необхiдностi їх вивчення й популяризацiї. Як iсторик синтетичного мислення, вiн бачив у мистецтвi одну з неодмiнних сфер людської дiяльностi, без якої немислима повнота нацiонального буття народу, а, тим бiльше, процес створення його реальної державностi25 . Тематичний дiапазон та хронологiчнi рамки у вiдповiдних працях М.Грушевського достатньо широкi: це публiкацiї про новi археологiчнi знахiдки, пам'ятки слов'янської скульптури26 , давньоруської архiтектури i прикладного мистецтва27 , зразки українського малярства i графiки XVII-XVIII ст. (зображення iсторичних осiб, зокрема портрети Б.Хмельницького й I.Мазепи)28 .

Особливо значним є його внесок у дослiдження пам'яток оборонного будiвництва України - замкiв та фортець пiзнього середньовiччя. Завдяки публiкацiям ученого можна вiдтворити первiсний вигляд цих споруд i систему їх озброєння29 . Так, описи Високого й Низького замкiв Львова та iншi документи, знайденi М.Грушевським в архiвах Варшави, є найдавнiшими й дають певне уявлення про цi пам'ятки в перiод iнтенсивних нападiв на Україну туркiв, татар i волохiв30 . Стаття про замки Подiлля вмiщує, крiм описiв цих споруд у Скалi (тепер Скала-Подiльська), Кам'янцi, Смотричi та Летичевi, також вiдомостi про їх знищення внаслiдок ворожих нападiв31 . Супроводжуючи публiкацiї описiв замкiв рядом даних, якi засвiдчують зруйнований стан останнiх наприкiнцi XV ст., дослiдник доходить до вiдповiдних висновкiв про характер польської державної колонiзацiї. Цiкавий матерiал з iсторiї фортифiкацiйного будiвництва мiститься й у статтi "Описи Ратенського староства з 1500-1512 pp."32 . У деяких працях, згадуючи пам'ятки оборонного будiвництва, М.Грушевськйй подає опис рiзних битв пiд стiнами мiст-фортець чи окремих замкiв33 . Низку матерiалiв про цi споруди мiстять шостий i сьомий томи "Iсторiї України-Руси", яка є важливим джерелом для iсторiї пам'яток фортифiкацiйного мистецтва.

Як вiдомо, вчений виступив проти вивчення так званої "общерусской истории". Вiн чiтко поставив питання про автохтоннiсть українцiв як нацiї, засвiдчив безперервнiсть iсторичного процесу на теренi їх земель вiд найдавнiших часiв до новiтньої доби. Запропонована дослiдником схема iсторiї України поширювалася й на культуру, сприяючи "своєрiднiй передислокацiї фундаментальних цiнностей i уявлень про шлях нацiонального художнього розвитку. Ця концепцiя допомогла виявити цiннiснi прiоритети культури i забезпечувала гарантiї самостiйностi розвитку духовної культури українського народу"34 .

Основнi iдеї наукової спадщини М.Грушевського втiлилися у таких фундаментальних дослiдженнях, як "Iсторiя України-Руси", "Нарис iсторiї українського народу" (1904), "Культурно-нацiональний рух на Українi в XVI-XVII вiцi" (1912). В окремих роздiлах багатотомної "Iсторiї України-Руси", що є справжньою енциклопедiєю українського народу, знайшли вiдображення головнi на той час питання розвитку художньої культури у краї, були поставленi проблеми їх вивчення. Тут висвiтлено головнi вiдомi на той час пам'ятки майже всiх видiв мистецтва та архiтектури найдавнiших часiв, княжого перiоду Х-ХШ ст. (III том) i

стр. 119


доби XIV-XVI ст. (VI том). Уперше у вiтчизнянiй науцi вчений зробив спробу подати узагальнений, хоча й стислий, огляд iсторiї української образотворчостi. Найважливiшi пам'ятки описано досить повно, зазначено всi мистецькi течiї та зовнiшнi впливи, охарактеризовано своєрiднi риси вiтчизняної художньої культури. При цьому М.Грушевський, як зазначають дослiдники, широко i критично використав усi сучаснi йому науковi здобутки у галузi археологiї, iсторiї зодчества, образотворчого й народного мистецтва, опублiкованi музейнi джерела та лiтературу, подав бiблiографiю i короткий iсторiографiчний огляд з розглядуваної проблеми.

Вiн першим правильно пiдiйшов до питання, що саме треба розумiти пiд назвою "українське мистецтво". Будучи вченим європейського рiвня, дослiдник розглядав художнi пам'ятки виключно за територiальним принципом, зарахувавши до вiтчизняної культури всi тi, що збереглися на всiй українськiй етнографiчнiй територiї незалежно вiд того, ким вони були створенi. Важливо, що iсторiю власного вiтчизняного мистецтва М.Грушевський починав з княжої доби, а не з XVII ст., як вважала на той час переважна бiльшiсть росiйських i польських дослiдникiв.

Працi вченого, якi висвiтлюють художню спадщину України, й насамперед його iсторiя вiтчизняного мистецтва, були та залишаються важливим iсторичним джерелом для вивчення її духовної й матерiальної культури. Пiд час створення таких фундаментальних видань, як "Нариси iсторiї архiтектури Української СРСР" (К., 1957-1962) i п'ятитомної "Iсторiї українського мистецтва" (К., 1966-1970), науковцi постiйно зверталися до "Iсторiї України-Руси" М.Грушевського, глибокi iдеї якої, за влучним виразом вiдомого мистецтвознавця Г.Логвина, "послужили тим мiцним каркасом", що полегшував авторам їх роботу. В органiзацiї збору матерiалiв та їх осмисленнi вони "користувалися дороговказом "Iсторiї України-Руси", "Iсторiї української лiтератури" й "Культурно-нацiонального руху на Українi в XVI-XVII вiцi"35 . Багатий фактичний матерiал, введений до iсторiї вiтчизняного зодчества i малярства вже у пiслявоєнний час та вiдображений в "Iсторiї українського мистецтва", пiдтвердив бiльшiсть наукових висновкiв М.Грушевського. Iдеї видатного вченого "досить чiтко проведенi" у цiй працi, хоча в умовах тодiшньої тоталiтарної системи посилання на нього були неможливi36 .

Звичайно, не всi науковi положення останнього витримали перевiрку часом. Так, вiн помилково вважав добу XIV-XVI ст. перiодом повного занепаду архiтектурної й художньої творчостi через недостатнiсть, а то i повну вiдсутнiсть на той час фактичного матерiалу щодо зниклих пам'яток. Пам'ятки зодчества та мистецтва України саме цiєї доби майже не були дослiдженi, й М.Грушевський будував висновки тiльки на основi вiдомих тодi архiвних джерел та лiтератури.

Особливе мiсце у творчiй спадщинi вченого займають iлюстрованi видання, зокрема "Iлюстрована iсторiя України" (1911) i "Культурно-нацiональний рух на Українi в XVI-XVII вiцi". Текст першої книги супроводжується великою кiлькiстю (близько 400) фото й малюнкiв найвидатнiших архiтектурних та мистецьких пам'яток рiзних видiв i типiв з найдавнiших часiв до XIX ст. Вiдбiр iлюстрацiй було здiйснено самим автором. Вiн пiдiбрав низку найхарактернiших, на його погляд, творiв, вважаючи, що "дiйсний старовинний предмет вводить сучасного чоловiка в старе житє далеко краще i живiйше, нiж довгi описи i всякi новiйшi фантазiї"37 . Це видання й досi зберiгає значення важливого джерела з iсторiї української художньої культури.

У книзi "Культурно-нацiональний рух на Українi в XVI-XVII вiцi" вперше вмiщено численнi зразки старої вiтчизняної графiки й граверства, накреслено панораму духовного життя доби нацiонально-визвольного руху, пiдкреслено важливу роль традицiй народної творчостi. При цьому остання розглядається автором як вiдображення суспiльного i духовного життя нацiї, втiлення її морально-етичних та естетичних iдеалiв. У передмовi вчений вiдзначив зростання на той час за-

стр. 120


цiкавленостi в суспiльствi вiтчизняною духовною творчiстю i успiхи перших крокiв "в студiюваннi нашої артистичної спадщини", бо "вiдкриття в нашiм минулiм скрiпить наше почуття солiдарностi i зв'язку з одшедшими поколiннями, яке служить властивою пiдставою нацiонального буття"38 . Провiднi iдеї М. Гру шевського справили вирiшальний вплив на формування iсторико-естетичного свiтогляду таких вiдомих дослiдникiв художньої старовини першої третини XX ст., як брати Д. та В.Щербакiвськi, Г.Павлуцький, М.Макаренко, Ф.Ернст, Ф.Шмiт, С.Таранушенко, Д.Антонович й iн.

Григорiй Григорович Павлуцький (1861-1924) - професор Київського унiверситету св.Володимира (з 1918 р. - декан iсторико-фiлологiчного факультету) - одним iз перших серед професiйних iсторикiв мистецтва зосередив свою увагу на пам'ятках української художньої культури i зокрема нацiональної архiтектури. У Київському унiверситетi Г.Павлуцький учився в А.Прахова та В.Антоновича. Останнiй справив визначальний вплив на формування його iсторичних поглядiв39 .

Подiбно до багатьох iнших тогочасних випускникiв iсторико-фiлологiчного факультету, науковi iнтереси яких лежали в площинi художньої культури, Г.Павлуцький пiд впливом вiдомого вiзантолога, професора Ю.Кулаковського починав з дослiджень у галузi античного i вiзантiйського мистецтва. Але з кiнця 1890-х pp. ця тематика залишається лише у його викладацькiй роботi. Вчений присвячує свою дiяльнiсть збиранню, обробцi та виданню матерiалiв з питань вiтчизняної художньої культури. Головним поштовхом для цього слугувало проведення XI археологiчного з'їзду в Києвi (1899), який сприяв пожвавленню iсторичних дослiджень архiтектурно-мистецької спадщини всiєї України. Г.Павлуцький взяв найактивнiшу участь у роботi комiсiї, створеної при Київському iсторичному товариствi Нестора-лiтописця для дослiдження та опису пам'яток старовини Київської, Подiльської, Волинської, Чернiгiвської й Полтавської губернiй. Вiн зосередив увагу переважно на зразках дерев'яного церковного зодчества XVII-XVIII ст. i кам'яних храмах Київщини, Волинi та Подiлля. Вчений зробив професiйнi натурнi обстеження архiтектурних пам'яток, здiйснив їх обмiри i креслення, провiв необхiднi фотозйомки.

Всi матерiали, зiбранi й опрацьованi Г.Павлуцьким, а також частково Ю.Сiцинським, М.Бiляшiвським та В.Щербакiвським, знайшли висвiтлення у виданнi "Древности Украины. Каменные и деревянные храмы" (1905), вихiд якого був приурочений до вiдкриття XIII археологiчного з'їзду в Катеринославi. Названа праця є однiєю з найзначнiших у творчому доробку вченого. В ґрунтовнiй передмовi, що має узагальнюючий характер, вiн визначає загальнi особливостi, прослiдковує походження, ступiнь самобутностi й певної залежностi вiд стороннiх впливiв давнього дерев'яного зодчества на теренах України. Цей нарис є першою у вiтчизнянiй науцi спробою iсторичного опису та аналiзу окремого виду нацiонального мистецтва на основi вивчення архiвних джерел, лiтератури, значного фактичного матерiалу. Стверджуючи давнє походження української архiтектури, вчений пов'язує особливостi форм храмiв з мiсцевими природними умовами i народними естетичними смаками. Провiдна теза автора про церковне будiвництво як "плiд народної художньої творчостi, безпосереднiй вираз народних смакiв" є головною в системi його оцiнювання пам'яток40 (подiбно до переважної бiльшостi дослiдникiв того часу). Порiвнюючи дерев'яне будiвництво росiйської Пiвночi iз зодчеством України, Г.Павлуцький висвiтлює їх вiдмiнностi й пiдкреслює безперечну самобутнiсть церков, нацiональний характер української архiтектури, що залишався незмiнним протягом ряду столiть.

Крiм узагальнюючого нарису про давнє церковне зодчество, книга мiстить низку статей про окремi пам'ятки, серед яких - такi уславленi споруди, як церква-замок у Суткiвцях, Iльїнська в с Суботовi, Матронинський монастир на Черкащинi та iн. З огляду на те, що деякi з вказаних пам'яток не збереглися до на-

стр. 121


шого часу, видання Г.Павлуцького залишається единим джерелом iнформацiї для сучасних дослiдникiв. У роботi над книгою взяв участь i його вчитель - В.Антонович. Вiн склав iсторико-географiчнi описи мiсцевостей, де розташованi храми.

У розвiдцi "О деревянных резных изображениях путтов* в южно-русских церквах XVII-XVIII вв." (1904) на основi зiбраних на територiї Волинської й Подiльської губернiй мистецьких витворiв Г. Пав луцький одним з перших звернувся до дослiдження зразкiв української релiгiйної скульптури "як пам'яток народної творчостi, залишкiв нашої старовини, якi необхiдно ретельно вивчати"41 .

Проблеми самобутностi вiтчизняної архiтектури вчений продовжував розробляти i в рядi iнших своїх праць, зокрема у вiдповiдних частинах "Истории русского искусства", що вийшла на початку 1910-х pp. пiд редакцiєю I.Грабаря. У цьому ґрунтовному виданнi Г. Пав луцькому належали 2 роздiли про архiтектуру мiст старокнязiвської доби (Києва, Чернiгова, Володимира та Суздаля), вiтчизняне дерев'яне й кам'яне зодчество XVII-XVIII ст. та старовиннi дерев'янi синагоги в Українi. Саме тут учений уперше виклав власну концепцiю українського бароко. Вiтчизняну давню архiтектуру дослiдник розглядав як своєрiдну нацiональну школу серед iнших європейських шкiл, а вiдтак i як частину загальнолюдської духовної культури. В рядi праць Г.Павлуцький також прагнув дати визначення українського мистецтва як певної iсторичної, стилiстичної та духовної категорiї.

Вагомий внесок у дослiдження архiтектурно-мистецької спадщини України рiзних iсторичних перiодiв належить уродженцю Подiлля, видатному iсторику мистецтва, археологу, етнографу, громадському дiячевi, активному учаснику руху за нацiональне вiдродження Костянтину Вiталiйовичу Широцькому (1886-1919). Вiн був з числа тих, хто на початку XX ст. розробляв питання самобутностi української нацiї, вивчаючи особливостi її побуту й еволюцiї художньої культури42 . Протягом 1907-1912 pp. зiбранi ним матерiали i численнi розвiдки з iсторичного краєзнавства, мистецтва та етнографiї Подiлля регулярно друкувалися в часописах "Подольские епархиальные ведомости", "Православная Подолия", "Записках Наукового товариства iм. Т.Шевченка" й iн. Пiзнiше К.Широцький дослiджував зразки народного мистецтва Галичини i Буковини.

До кола наукових зацiкавлень ученого входили також, власне, археологiчнi пам'ятки, насамперед київськi ("Староруський некрополь у Києвi на Звiринцi", 1913), та витвори давньоруського зодчества й монументального живопису. Працюючи в 1910-х pp. помiчником завiдуючого музеєм Росiйського археологiчного товариства, вiн брав участь у дiяльностi iмператорської Археологiчної комiсiї для вивчення щоденникiв i матерiалiв, зiбраних вiдомим дослiдником архiтектури Д.Милєєвим пiд час розкопок залишкiв Десятинної церкви в Києвi у 1908-1914 pp.

В узагальнюючих нарисах "Старовинне мистецтво на Українi", "Українська штука за часiв старокнязiвських та її виучення" (1918) К.Широцький звернувся до актуальних питань дослiдження культурного спадку Давньої Русi, виклав своє розумiння проблеми витокiв вiтчизняної художньої культури, її самостiйностi. На вiдмiну вiд багатьох своїх попередникiв, якi вважали мистецтво Києва Х-ХП ст, рiзновидом вiзантiйського, вчений доводив, що воно виникло як результат творчого засвоєння останнього на основi мiсцевих художнiх пошукiв i традицiй. К.Широцький стверджував також, що пiсля татаро-монгольської навали на землях України розвивалася культура, орiєнтована на захiдноєвропейськi зразки, тодi як "вiзантiйсько-київськi" традицiї з часом почали концентруватися на пiвнiчних землях колишньої Русi.

Значна кiлькiсть статей та брошур його присвячена iсторiї рiзних видiв i жанрiв вiтчизняного мистецтва перiоду XVII-XVIII ст. У них розглядаються пам'ятки старовинного монументального i портретного малярства, зразки народ-


* Маються на увазi янголята.

стр. 122


ної культури ("Надгробнi хрести на Українi", 1908; "Дещо з української iконографiї", 1911; "Мотиви українського орнаменту", 1912; "Дещо про давнi портрети", 1914; "Українське малярство XVII в.", 1915 й iн.). Одним з помiтних явищ в iсторичнiй науцi початку XX ст. стала праця вченого "Художественное убранство украинского дома в прошлом и настоящем". Дослiдження було розпочато К.Широцьким ще в студентськi роки i вийшло друком у 1913-1914 pp. у журналi "Искусство в Южной России", ау1914р. - окремою книгою43 . В цiй унiкальнiй працi енциклопедичного характеру, присвяченiй його вчителю - академiку Д.Айналову, зiбрано величезний фактичний матерiал, висвiтлено самобутнi нацiональнi риси вiтчизняного монументально-декоративного мистецтва. Широко використовуючи письмовi джерела, лiтературу й особисто зiбраний ним матерiал, учений дав детальний опис та аналiз найрiзноманiтнiших пам'яток декоративного живопису XVI-XVII ст. Надднiпрянщини як ще iснуючих на той час, так i тих, що не збереглися. У книзi вперше висвiтлено iсторiю хатнiх розписiв України, а також здiйснено спробу комплексного аналiзу образотворчих елементiв вiтчизняного iнтер'єру (церковних та громадських споруд, житла козацької старшини тощо). Праця й нинi є рiдкiсним джерелом iнформацiї для вивчення побуту, духовної та матерiальної культури, соцiально-економiчного життя народу того перiоду. Змiстовний огляд розвитку церковного стiнопису в Українi XVI-XVIII ст. мiститься у нарисi К.Широцького "Бiлоусiвська церква" (1915).

Найвiдомiшою книгою вченого є "Киев. Путеводитель", що вийшла друком 1917 р. У цiй працi, побудованiй за хронологiчним принципом, крiзь призму найвизначнiших пам'яток зодчества i мистецтва викладено основнi вiхи культурної iсторiї мiста з найдавнiших часiв до початку XX ст. Детально охарактеризовано не тiльки суто архiтектурнi особливостi споруд, а й пов'язанi з ними твори монументального живопису: мозаїки i фрески Софiйського собору, стiнопис Кирилiвської та оздоблення Андрiївської церков, Володимирського собору й iн. Найдокладнiше у книзi висвiтлено iсторiю Києва XVII-XVIII ст., позитивно оцiнено зокрема iсторико-культурну дiяльнiсть Петра Могили.

Творчий доробок К.Широцького, який становить понад 120 наукових праць, а також 18 рукописiв, частину яких вiн не встиг завершити, потребує детального вивчення. Серед неопублiкованих i незавершених дослiджень - тритомна iсторiя українського мистецтва, статтi "Мистецтво в Галичинi", "Начерки з iсторiї української культури", "Iсторiя вивчення давньоукраїнського мистецтва" й iн.44

Одним з найважливiших центрiв розвитку iсторичної науки в Українi протягом XIX - на початку XX ст. був Харкiвський унiверситет. Ряд учених цiєї школи поряд з дослiдженням проблем вiзантiйської та античної культури вивчали пам'ятки вiтчизняного мистецтва. Одним з перших у другiй половинi XIX ст. до цiєї теми звернувся вiдомий спецiалiст з iсторiї лiтератури i християнської археологiї професор Олександр Iванович Кирпичников (1845-1903). Об'єктом дослiджень ученого були переважно питання середньовiчної й давньоруської художньої спадщини. Пам'ятки стародавнього живопису вiн використовував у своїх працях як iсторичний матерiал з метою пiдтвердження власних фiлологiчних концепцiй45 . О.Кирпичников одним з перших звернув увагу на проблему ролi Вiзантiї в процесi розвитку мистецтва Київської Русi.

Ряд питань з iсторiї української культури та зокрема образотворчого мистецтва знайшов висвiтлення у працях видатного вiтчизняного вченого, професора Харкiвського унiверситету (з 1919 р. - академiка Української академiї наук), вiдомого дослiдника Слобожанщини i Харкiвщини Миколи Федоровича Сумцова (1845-1922). Його науковi iнтереси лежали в площинi вiтчизняної лiтератури, етнографiї, фольклору й народного мистецтва, яким учений надавав важливого значення. Як вiдмiчають дослiдники, з усiх харкiвських унiверситетських науковцiв

стр. 123


саме цьому iсторику був найбiльш притаманний дух нацiонального вiдродження46 . Вiн був одним серед перших, хто почав читати лекцiї українською мовою. Етнографiчнi та фольклорнi матерiали, зiбранi дослiдником на територiї регiону, склали основу пiзнiшого iсторичного музею Харкова. Вчений виступив також iнiцiатором створення Українського лiтературно-художньо-етнографiчного товариства iм. Квiтки-Основ'яненка (1912-1918) i брав найактивнiшу участь у роботi Харкiвського iсторико-фiлологiчного товариства (з 1880 р. - секретар, а з 1897 р. - голова ХIФТ).

В унiверситетi М.Сумцов упродовж 1909-1912 pp. читав iсторiю iталiйського мистецтва епохи Вiдродження, лекцiї з iсторiї новiтньої росiйської художньої культури, цiкавився сучасним йому творчим життям. Заняття iсторiєю мистецтва у нього, подiбно до бiльшостi iнших унiверситетських учених, зазнало з часом певної еволюцiї вiд вивчення класичної художньої спадщини до української. Для М.Сумцова був характерний етнографiзм поглядiв на роль та завдання мистецтва в Українi. Саме це значною мiрою визначило критерiї оцiнки ученим художнiх творiв, якi вiн розглядав переважно з точки зору iлюстрацiї певного боку життя народу.

У контекстi iсторiї вивчення i популяризацiї пам'яток вiтчизняного образотворчого мистецтва особливе мiсце в творчому спадку його займає розвiдка "К истории украинской иконописи" (1905), тема й змiст якої були певною мiрою пов'язанi з дослiдженнями, проведеними у регiонi пiд час пiдготовки до XII археологiчного з'їзду в Харковi, та матерiалами вiдповiдної виставки. У цiй працi вчений розглянув деякi аспекти розвитку вiтчизняного iконопису, зазначив нерiвномiрнiсть вивчення росiйських i українських пам'яток, а саме - високий ступiнь дослiдження й класифiкацiї перших i маловиявленiсть та малодослiдженiсть других. Пiдкресливши актуальнiсть вивчення вiтчизняного iконопису (в тому числi стiнописiв та iконостасiв) з етнографiчного, церковно-iсторичного, iсторико-художнього й iсторико-лiтературного боку47 , вiн продемонстрував розумiння високого рiвня iнформативностi цiєї групи пам'яток як важливих iсторичних джерел.

Зупиняючись на проблемi витокiв вiтчизняного сакрального живопису, М.Сумцов вказав на вплив як вiзантiйської, так i захiдноєвропейської традицiй. На прикладi низки пам'яток XVII-XVIII ст. вiн подав характеристику особливостей українського церковного малярства того перiоду, видiливши у його розвитку два основних напрями - вiдображення нацiональних рис й елементiв захiдноєвропейського мистецтва. На основi аналiзу найхарактернiших зразкiв iконопису (в тому числi на теми "Страшного суду") вчений дiйшов висновку, що у них прослiдковується своєрiдна течiя народної художньої творчостi, а також є багато нацiональних "рис побуту та зовнiшностi" (костюми, типаж), що особливо помiтно в запорiзьких iконах48 .

Судження вченого про два напрямки в розвитку українського iконопису були пiдтриманi представником нового поколiння вiтчизняних науковцiв, пiзнiше видатним iсториком лiтератури, академiком О.Бiлецьким49 . Крiм пам'яток Надднiпрянщини i Києва, М.Сумцов розглянув деякi визначнi середньовiчнi твори монументального живопису, вiдкритi на той час у захiдних регiонах. Передусiм це Рогатинський iконостас i фрески ягеллонової каплицi в Краковi, "мальованi росiйським (українським - Н.К.) художником". Останнi, за словами вченого, стоять "у ряду...славетних пам'яток мистецтва того часу" й є свiдоцтвом високого рiвня вiтчизняної художньої культури50 .

У працях "К истории украинской иконописи", "Новости по истории украинского искусства" М.Сумцов одним з перших подав короткий iсторiографiчний огляд лiтератури та джерел стосовно пам'яток середньовiчного монументального малярства, склав бiблiографiю з iсторiї цього виду мистецтва51 .

Вагоме мiсце у справi дослiдження та збереження нацiональної архiтектурно-художньої спадщини посiла дiяльнiсть визначного iсторика мистецтв, археоло-

стр. 124


га, професора Єгора Кузьмича Рєдiна (1863-1908). З його iм'ям пов'язаний початок систематичного викладання iсторiї художньої культури у Харкiвському унiверситетi (1893-1908). Поряд з курсами з iсторiї мистецтва Давнього Сходу, давньохристиянського й вiзантiйського Є.Рєдiн першим iз викладачiв почав знайомити студентiв i з пам'ятками вiтчизняної художньої культури. Й на сьогоднi цiнними залишаються думки Є.Рєдiна стосовно необхiдностi вивчення iсторiї України в широкому розумiннi iз залученням вiдомостей iз рiзних сфер народного життя: культури, мистецтва, полiтики, економiки52 .

Учень та послiдовник видатного археолога, мистецтвознавця, вiзантолога, академiка Н.Кондакова, який у 1870-1888 pp. викладав у Новоросiйському унiверситетi в Одесi, Є.Рєдiн опанував i поглибив розроблений учителем iконографiчний метод у дослiдженнi художнiх пам'яток. Вивчення проблем вiзантiйського мистецтва поєднувалося в нього з дослiдженнями давньоруської художньої спадщини, а також церковного живопису Слобожанщини XVII-XVIII ст. Перша ґрунтовна наукова праця вченого "Киево-Софийский собор. Исследование древней мозаической и фресковой живописи" (1888 р.), пiдготовлена разом з однокурсником, згодом визначним iсториком давньоруського мистецтва Д.Айналовим у межах дипломного твору, була видана Росiйським археологiчним товариством й удостоєна його схвального вiдгуку53 . В дослiдженнi основну увагу придiлено змiсту стiнопису, послiдовно описано сюжети всiх мозаїчних i фрескових композицiй храму. Незважаючи на пiзнiшу численну лiтературу, присвячену цiй всесвiтньо вiдомiй пам'ятцi, книга й дотепер зберiгає наукове значення як цiнний iконографiчний довiдник-путiвник по собору. Ще одна спiльна праця Є.Рєдiна та Д.Айналова про мистецьке оздоблення стародавнiх київських споруд - Софiйського собору, Михайлiвського Золотоверхого i Кирилiвського монастирiв, видана у Харковi в 1899 р., мала науково-популярний, просвiтницький характер54 .

Велику роботу iсторико-краєзнавчого спрямування по виявленню й вивченню мiсцевих архiтектурно-художнiх старожитностей учений виконав у зв'язку з проведенням XII археологiчного з'їзду, одним з головних органiзаторiв якого i секретарем вiн був. Протягом 1900-1901 pp. С.Рєдiн провiв систематичнi обстеження церковних споруд у кiлькох повiтах Харкiвщини. Зiбравши велику кiлькiсть матерiалiв про церковне зодчество та його внутрiшнє оздоблення, склавши каталоги найзначнiших культових предметiв, що зберiгалися в рiзницях, вiн тим самим поклав початок науковому вивченню архiтектурно-художньої спадщини Слобожанщини55 . Основнi результати своїх дослiджень учений виклав у доповiдях на засiданнях Харкiвського iсторико-фiлологiчного товариства ("Памятники церковной старины Харьковской губернии", "Икона Недреманное око", 1901), у нарисi "Религиозные памятники искусства Харьковской губернии"56 . Пiдкресливши особливе значення церковних пам'яток як важливих показникiв рiвня культурного розвитку певної iсторичної епохи, Є.Рєдiн докладно охарактеризував зодчество дерев'яних церков Слобiдської України, їх iконопису XVII-XVIII ст. i рiзних видiв церковного начиння. Проаналiзувавши пам'ятки малярства Харкiвщини, вчений вiднiс їх до пiвденноросiйського (тобто українського - Н.К.) живопису, який, на погляд автора, перебував пiд впливом захiдного мистецтва епохи Вiдродження, але завжди мав у собi виразнi мiсцевi риси. Пiзнiше Є.Рєдiн особисто обстежив та описав архiтектурнi пам'ятки Харкова, узагальнивши зiбранi вiдомостi у працi "Материалы к изучению церковных древностей Украины. Церкви города Харькова" (1905), що вийшла друком до XIII археологiчного з'їзду в Катеринославi. Вченому належить i докладний опис сакральних споруд мiста й пов'язаних з ними мистецьких творiв у 1-му томi фундаментального видання Д.Багалiя та Д.Мiллера "История города Харькова за 250 лет его существования" (1905). Є.Рєдiн зiбрав також унiкальну колекцiю фотознiмкiв церков краю, яка зберiгається нинi в ар-

стр. 125


хiвах мiської бiблiотеки iм. Короленка57 . З огляду на майже цiлковите знищення на сьогоднi старовинних релiгiйних споруд Слобожанщини значення цього зiбрання, як i вiдомостей, що мiстяться в працях Є.Рєдiна, важко переоцiнити.

Таким чином, у другiй половинi XIX - на початку XX ст. в творчостi ряду визначних вiтчизняних учених - iсторикiв, фiлологiв, археологiв, етнографiв -спостерiгалася серйозна зацiкавленiсть пам'ятками архiтектурно-мистецької спадщини України як свiдками iсторичних подiй та явищ, своєрiдними джерелами вивчення суспiльного життя й побуту її народу, свiдоцтвом рiвня розвитку матерiальної та духовної культури останнього. Протягом цього перiоду завдяки зусиллям М.Максимовича, А.Прахова, М.Петрова, В.Антоновича, Є.Рєдiна й iнших дослiдникiв минулого України вiдбувався процес виявлення, збирання i введення до наукового обiгу значного джерельного та фактичного матерiалу з iсторiї вiтчизняної художньої культури переважно епохи Київської Русi й перiоду XVII-XVIII ст. як фундаменту для подальшого вивчення. Одночасно з нагромадженням вiдомостей про пам'ятки, їх описом i систематизацiєю формувалися методологiчнi основи дослiджень, складалося уявлення не тiльки про суто iсторичну, а й художньо-естетичну цiннiсть творiв середньовiчного нацiонального мистецтва, були поставленi певнi науковi проблеми. На самому початку XX ст. з'явилися першi узагальнюючi працi, якi висвiтлювали самобутнi риси української художньої культури, сприяючи тим самим утвердженню нацiональної самосвiдомостi суспiльства.

-----

1 Шероцький К. Українська штука за часiв старокнязiвських та її виучення. - К., 1918. - С.4.

2 Марков П.Г. М.О.Максимович - видатний iсторик XIX ст. - К., 1973. - С.6.

3 Там само. - С.145.

4 Марков П. Архiвнi матерiали М.Максимовича з iсторiї мiст i сiл України //Архiви України. - 1973. - N 5. - С. 16, 17.

5 Короткий В., Ульяновський В. Син України: Володимир Бонiфатiйович Антонович. - Т.З. - К., 1997. - С.65.

6 Антонович В.Б. О скальных пещерах на берегу Днестра в Подольской губернии. -Одесса, 1886; Його ж. Бакотский скальный монастырь, объяснение к рисункам //Киевская старина. - 1891, октябрь. - С. 108-116.

7 Забашта В. Бушанський рельеф: гiпотези i факти (до проблеми атрибуцiї) //Третя Академiя пам'ятi професора Володимира Антоновича. - К., 1995. - С.310 - 321.

8 Публичные лекции по геологии и истории Киева, читанные профессорами П.Я.Ар-машевским и Вл. Антоновичем в Историческом обществе Нестора-Летописца в марте 1896 г. - К., 1897. - С.29 - 87.

9 Осмотр членами Одиннадцатого археологического съезда достопримечательностей Старого города (13 августа 1899 г.) под руководством проф. Антоновича //Труды Одиннадцатого археологического съезда в Киеве 1899 г. - Т.П. - С. 135-140. - М., 1902; Известия Одиннадцатого археологического съезда в Киеве 1-20 августа 1899 г. - N 12. - С. 164-171.

10 Одиннадцатый археологический съезд в Киеве 1-20 августа 1899 года. - М., 1897. - С. 7, 9.

11 Самоквасов Д. Археологические карты В.Б.Антоновича //Синовi України. Збiрник статей 1906 року на пошану професора Володимира Антоновича. - К., 1993. - С.369.

12 История европейского искусствознания. От античности до конца XVIII века. - М.* 1963. - С.7; Ковпаненко Н.Г. До iсторiї вивчення пам'яток монументального мистецтва //Iсторико-культурна спадщина України: проблеми дослiдження та збереження. - К", 1998. - С.324.

13 Ковпаненко Н. Адрiан Вiкторович Прахов //Видатнi дiячi науки i культури Києва в iсторико-краєзнавчому русi України. - Бiографiчний довiдник. - 4.2. - К., 2005. - С.170-176,

14 Прахов А.В. Открытие фресок Киево-Кирилловской церкви XII в., исполненное в 1881 и 1882 гг. - СПб., 1883; Его же. Открытие фресок Кирилловского монастыря под Киевом // Журнал Министерства народного просвещения. - СПб., 1883. - март. - С. 22 - 34; Его же. Фрески Киево-Кирилловской церкви XII в. // Киевская старина. - 1883, май. -

стр. 126


С.97-110; Його ж. Киевские памятники византийско-русского искусства. Доклад в имп. обществе 19 и 20 декабря 1885 года // Древности. Труды Московского археологического общества. - Т.XI. - Вып. III. - М., 1887. - С. 9-24.

15 Прахов А.В. Киевские памятники византийско-русского искусства. - С. 10.

16 Там же. - С.23.

17 Там же. - С. 13.

18 Крайнiй К. Iсторики Києво-Печерської лаври. - К., 2000. - С. 106.

19 Петров Н.И. Альбом достопримечательностей Церковно-археологического музея при Киевской духовной академии. Южнорусские иконы. - Вып. III. - К., 1913. - 49 с.

20 Толочко П.П. Iсторична топографiя стародавнього Киева. - К., 1970. - С.16.

21 Петров Н.И. Об упраздненной стенописи Великой церкви Киево-Печерской лавры // Археологическая летопись Южной России. - К., 1899. - Т.1. - С. 138-140; Чтения в Церковно-археологическом обществе при Киевской духовной академии. - К., 1901. -Вып.III. - С. 1-62; Его же. Что сделал киевский митрополит Петр Могила для украшения великой церкви Киево-Печерской лавры //Киевская старина. - 1900. - N 3. - С. 145-147.

22 Петров Н.И. О древней стенописи в Спасской на Берестове церкви //Тр. Киев, духовн. академии. - 1908. - N 2. - С.27.

23 Там же. - С.31.

24 В.Сiчинський. Розвiдки Михайла Грушевського з українського мистецтва //Мистецтво. - Львiв. - 1936. - Зошит 1. - С.9.

25 Сидор О. Мистецтво в життi та науковiй спадщинi Михайла Грушевського //Михайло Грушевський. 36. наук, праць i матерiалiв Мiжнародн. ювiлейної конф., присвяченої 125-й рiчницi вiд дня народження Михайла Грушевського. - Львiв, 1994. - С.283.

26 Грушевський М. Лопушанський "Святовид" //Зап. Наук, тов-ва iменi Шевченка. -Львiв, 1910. - Т. XCVIII. - Kh.VI. - С. 147, 148.

27 Грушевський М. Церква св. Василя в Овручi //Село. - К., 1910. - N 31; Його ж. Мстиславова церква в Володимирi-Волинському //рело. - К., 1911. - N 5.

28 Г[рушевськ]ий М., Г[рушевськ]ий Ол. Пор-грет Хмельницького з вид[ання] 1683 р. (До портрета) // Зап. Наук, тов-ва iменi Шевченка. - Львiв, 1898. - Т. XXIII-XXIV. -С. 18-20; Грушевський М. До портрета Мазепи // Там само. - Львiв, 1909. - Т.ХСII. -Кн. VI. - С.246-248; Його ж. Ще до портрета Мазепи // Там само. - Львiв, 1910. - T.XCIV. - Кн. II. - С.162.

29 Мацюк О. Замки i фортецi Українi в трактуваннi Михайла Грушевського // Михайло Грушевський. Збiрник наукових праць i матерiалiв Мiжнародної ювiлейної конференцiї, присвяченої 125-й рiчницi вiд дня народження Михайла Грушевського. - С.195.

30 Грушевський М. Опис Львiвського замку р. 1459 //Зап. Наук, тов-ва iменi Шевченка. - Львiв, 1896. - Т.ХII. - С.1-12.

31 Грушевський М. Опис подiльських замкiв 1491 р. //Там само. - Львiв, 1895. -T.VII. - С.1-18.

32 Грушевський М. Описи Ратенського староства //Там само. - Львiв, 1898. -T.XXVI. - С.1-40.

33 Грушевский М. Южно-русские господарские замки //Университет известия. - К., 1890; Его же. Барское староство. - К., 1894; Його ж. Розвiдки й матерiали до iсторiї Ук-раїни-Руси. I. - Львiв, 1895; Його ж. Матерiали до iсторiї суспiльно-полiтичних i економiчних вiдношень Захiдної України. - Львiв, 1906; та iн.

34 Жулинський М. Концепцiя нацiональної культури Михайла Грушевського //Київ. старовина. - 1992. - N 6. - С.6.

35 Логвин Г. Iдеї Михайла Грушевського в iсторiї українського мистецтва // Михайло Грушевський. 36. наукових праць i матерiалiв Мiжнародної ювiлейної конференцiї, присвяченої 125-й рiчницi вiд дня народження Михайла Грушевського. - С.275.

36 Там само. - С.276.

37 Грушевський М. Iлюстрована iсторiя України. - К, Львiв, 1913. - С.4.

38 Грушевський Мих. Культурно-нацiональний рух на Українi в XVI-XVII вiцi. - К.; Львiв, 1912. - С.2.

39 Афанасьев В. Дослiдник українського мистецтва Григорiй Павлуцький // Народна творчiсть та етнографiя. - 2003. - N 4. - С.13.

40 Павлуцкий Г.Г. Деревянные и каменные храмы // Древности Украины. - Вып.1. -М., 1905. - С.18.

стр. 127


41 Павлуцкий Г. О деревянных резных изображениях путтов в южно-русских церквах XVII-XVIII вв. //Археологическая летопись Южной России. - 1904. - N 1-2. - С.44.

42 Ковпаненко Н.Г. К.В.Широцький (сторiнки життя) //Iсторiя України. Маловiдомi iмена, подiї, факти. 36. статей. - Вип.6. - К., 1999. - С.335-340.

43 Шероцкий К. Очерки по истории декоративного искусства Украины. I. Художественное убранство дома в прошлом и настоящем. - К., 1914.

44 Биковський Л. Бiблiографiя праць К.В.Широцького //Укр. наук, товариство. Збiрник секцiї мистецтв. - К., 1921. - С. 137-144; Удрiс I. Концепцiя української мистецької класики Костянтина Широцького //Київська старовина. - 1994. - N 4. - С.84.

45 Побожiй СI. Харкiвська унiверситетська школа мистецтвознавства: iсторiя, напрями, проблеми //Укр. мистецтвознавство. - Вип. 1. - К., 1993. - С.70.

46 Шишов I. Українознавець. Спроба першого прочитання наукових праць М.Ф.Сум-цова. - X., 2000. - С.10.

47 Сумцов М. К истории украинской иконописи // Из украинской старины. - X., 1905. - С.З.

48 Там же. - С.4.

49 Белецкий А. Отдел церковных древностей на Четырнадцатом археологическом съезде в Чернигове. - Чернигов, 1909. - С.4.

50 Сумцов М. Указ. соч. - С. 6.

51 Сумцов Н. Новости по истории украинского искусства //Вестник Харьков, историко-филолог. об-ва. - Вып. 1 - X., 1911. - С.58-69; Вып. 2. - X., 1912. - С.51-57.

52 Редин Е.К. Значение деятельности археологических съездов для науки русской археологии. - X., 1901. - С.З.

53 Айналов Д., Редин Е. Киево-Софийский собор. Исследование древней мозаической и фресковой живописи. - СПб., 1889.

54 Айналов Д., Редин Е. Древние памятники искусства Киева. Софийский собор. Зла-товерхо-Михайловский и Кирилловский монастыри. - X., 1899.

55 Побожiй С. З плеяди фундаторiв. До 125-рiччя вiд дня народження Є.К.Рєдiна //Образотворче мистецтво. - 1988. - N 2. - С.31.

56 Тр. Харьковского предварительного комитета по устройству Двенадцатого археологического съезда в Харькове. - Т.I. - X., 1902. - С.153-159, 344-347.

57 Шишов I. Вказ. праця - С. 24.

The article sheds light upon the input of scientists of Ukraine in progress of scientific researches of native middle age monuments of architecture and monumental art as important sources that prove independent path of development of Ukrainian people, originality of its culture.

Orphus

© library.ua

Постоянный адрес данной публикации:

http://library.ua/m/articles/view/АРХIТЕКТУРНО-МИСТЕЦЬКА-СПАДЩИНА-УКРАЇНИ-В-ПРАЦЯХ-ВИЗНАЧНИХ-УЧЕНИХ-ДРУГОЇ-ПОЛОВИНИ-XIX-ПОЧАТКУ-XX-ст

Похожие публикации: LRussia LWorld Y G


Публикатор:

Олександр ПанКонтакты и другие материалы (статьи, фото, файлы и пр.)

Официальная страница автора на Либмонстре: http://library.ua/Ukraine

Искать материалы публикатора в системах: Либмонстр (весь мир)GoogleYandex

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

АРХIТЕКТУРНО-МИСТЕЦЬКА СПАДЩИНА УКРАЇНИ В ПРАЦЯХ ВИЗНАЧНИХ УЧЕНИХ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX - ПОЧАТКУ XX ст. // Киев: Библиотека Украины (LIBRARY.UA). Дата обновления: 25.08.2014. URL: http://library.ua/m/articles/view/АРХIТЕКТУРНО-МИСТЕЦЬКА-СПАДЩИНА-УКРАЇНИ-В-ПРАЦЯХ-ВИЗНАЧНИХ-УЧЕНИХ-ДРУГОЇ-ПОЛОВИНИ-XIX-ПОЧАТКУ-XX-ст (дата обращения: 22.09.2018).

Комментарии:



Рецензии авторов-профессионалов
Сортировка: 
Показывать по: 
 
  • Комментариев пока нет
Свежие статьиLIVE
Публикатор
Олександр Пан
Львiв, Украина
867 просмотров рейтинг
25.08.2014 (1488 дней(я) назад)
0 подписчиков
Рейтинг
0 голос(а,ов)

Ключевые слова
Похожие статьи
ИСТФАК ОДЕССКОГО УНИВЕРСИТЕТА
Каталог: История 
2 дней(я) назад · от Україна Онлайн
ЗАСЕЛЕНИЕ ЮЖНОЙ УКРАИНЫ В СЕРЕДИНЕ XVIII ВЕКА*
Каталог: История 
2 дней(я) назад · от Україна Онлайн
БОРЬБА КРЫМСКИХ ТАТАР ПРОТИВ ВРАНГЕЛЯ*
Каталог: История 
2 дней(я) назад · от Україна Онлайн
ОТНОШЕНИЕ К МАРКСУ КИЕВСКОГО СТУДЕНЧЕСТВА В 1884 ГОДУ
Каталог: Политология 
2 дней(я) назад · от Україна Онлайн
К ВОПРОСУ ОБ ИЗМЕНЕ МАЗЕПЫ
Каталог: История 
2 дней(я) назад · от Україна Онлайн
ПРОЛЕТАРИАТ ДОНБАССА И РЕАЛИЗАЦИЯ СТАЛИНСКОГО ПЛАНА РАЗГРОМА ДЕНИКИНА
Каталог: История 
2 дней(я) назад · от Україна Онлайн
ИЗ ИСТОРИИ ОРГАНИЗАЦИИ КОМИТЕТОВ НЕЗАМОЖНЫХ СЕЛЯН УКРАИНЫ
Каталог: Экономика 
2 дней(я) назад · от Україна Онлайн
НАУЧНАЯ СЕССИЯ ИНСТИТУТА ИСТОРИИ УКРАИНЫ АКАДЕМИИ НАУК УССР, ПОСВЯЩЕННАЯ ИСТОРИИ ЗАПАДНОЙ УКРАИНЫ
Каталог: История 
2 дней(я) назад · от Україна Онлайн
ИНОСТРАННАЯ ИНТЕРВЕНЦИЯ НА УКРАИНЕ В 1917 - 1919 ГОДАХ
Каталог: История 
2 дней(я) назад · от Україна Онлайн
Рецензии. История СССР. В. И. ЛЕНИН. СТАТЬИ И РЕЧИ ОБ УКРАИНЕ
Каталог: История 
2 дней(я) назад · от Україна Онлайн

АРХIТЕКТУРНО-МИСТЕЦЬКА СПАДЩИНА УКРАЇНИ В ПРАЦЯХ ВИЗНАЧНИХ УЧЕНИХ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX - ПОЧАТКУ XX ст.
 

Форум техподдержки · Главред
Следите за новинками:

О проекте · Новости · Отзывы · Контакты · Реклама · Помочь Либмонстру

Украинская цифровая библиотека ® Все права защищены.
2014-2017, LIBRARY.UA - составная часть международной библиотечной сети Либмонстр (открыть карту)


LIBMONSTER - INTERNATIONAL LIBRARY NETWORK